в будень вона вбиралася у святкове, надягала багато золотих прикрас, яскраво фарбувалася, від чого обличчя ставало ще грубішим. Коли нікого не було вдома, розважала Данила розмовами, грою на гітарі. А грала вона гарно. Та її намагання заспівати дратували хлопця, який іще змалку тонко відчував пісню. Софія зрозуміла й перестала співати, але напосілася вчити грі на гітарі. І вже скоро чутливі пальці юнака вільно перебирали струни, добираючи мелодію.
Данило соромився співати, якщо хтось був поруч. Якось йому здалося, що вдома немає нікого, і він заспівав. Не циганської, а свою улюблену «Ой, у гаю, гаю, зелен розмаю». Коли закінчив співати, у будинку стояла тиша, потім двері відчинив Симон, батько Софії.
– Будеш артистом! – вигукнув радісно і задоволено поплескав Даня по плечу. За ним зайшла Софія, чомусь зашарілася й опустила очі.
Данило не чув, як одного разу Симон із Григорієм про щось домовлялися, сперечалися й ніяк не могли дійти згоди. Але здивувався, коли батько сказав, що завтра поїде, а він іще залишиться.
– Чого я залишуся? І я поїду. – Хлопцю не кортіло додому, але й тут він почувався наче у клітці.
– А чим тобі погано у Симона? – якось дивно посміхнувся Григорій. – Не в чужих же… Приїдеш через пару тижнів – нічого тобі вдома робити. Обдивися, може, що хороше для себе побачиш. Не вік же у мене на шиї сидіти, – чомусь закінчив сердито й відвів погляд.
Того вечора допізна засиділися за чаєм: Симон, його дружина, уже старіюча циганка, їхні два сини й Софія. Сиділи по-домашньому, босоніж на м’якому килимі, за низьким столиком.
Після чаю курили кальян із гашишем. Коли дійшла черга Данила, він зніяковів, бо не тільки ще не курив кальян, а й звичайної цигарки.
– Бери, бери, – заохотив Симон, – що то за циган, що не курить кальян. Спробуй нашого щастя, – при цих словах він багатозначно глянув на дочку.
Відчуття несподіваної радості з’явилося в Даня за кілька хвилин. Здалося, що перед ним відкрився інший світ почуттів, щасливий до запаморочення, який відірвав його від усього буденного й переніс у рай. У тому раю була і Софія. Дівчина тулилася до нього оголеним тілом, обнімала й цілувала так, що він задихався від поцілунків. Ще не знав жінки, але бажання вибухнуло, коли Софія поклала руку на юнацьку плоть. Невміло обнімав податливе тіло, невміло кохався, натомість відчув сором і розчарування.
Уранці до кімнати зайшов Симон, посміхнувся привітливо:
– Еге-гей: ґраст[1], ґраст, ґраст і загнузданий, – промовив напівжартома. – Доведеться женитися.
Данило, що при появі Симона спалахнув від сорому й натягнув ковдру по саму шию, тепер схопився з ліжка, злякано втупився в нього:
– Чому женитися? Я ще не хочу женитися.
Обличчя Симона з привітного зробилося суворим.
– Як це не хочеш? Подивися на постіль! – Згріб рукою ковдру – на білому
Ґраст – кінь (циган.) – Тут і далі прим. автора, якщо не вказано інше.
