виняткові
і в погрібцях вино просить, як жебракові?
Сьогодні ти – поет, а завтра – черепки
від незвичайних чаш у Божім кулакові.
Зросли ці колючки, що на ногах у звіра,
із кучерів м’яких, немов шовки Кашміра.
А круглі башти веж, зубці старих фортець —
вже шаха голова і п’ятірня еміра.
Небесний звід комусь – це сонце й зірка рання,
а вченим звіздарям – це камінь спотикання.
Але не поспішай втрачати в спірці глузд:
і в небесах про нас є спори і вагання.
Я чув краплини плач у сонячнім горнилі.
Сміявся океан і пінився на брилі:
«До неба долетиш, впадеш дощем звідтіль,
а потім твій ручай морські обіймуть хвилі…»
Ще раз в цей світ Господь не нас пошле гінцями —
в грядущім не мені стрічатись, друзі, з вами.
Ловіть же мить життя: не прийде вдруге, ні!
Не прийдемо і ми з відомої вам ями.
Як можеш, не тужи за днем скороминущим,
не отягчай душі минулим і грядущим.
Скарби свої розтрать ще в грішному житті,
бо в потойбічний світ ти підеш неімущим.
Не хмур, будь ласка, брів, терпи удари долі:
найшвидше гинуть ті, які душею кволі.
Над нами фатум – скрізь. І він сильніший нас.
Не лий даремно сліз – не сип на рани солі.
Пилинка ця була живою, вірогідно.
Кучериком або бровою, вірогідно.
Зітри з лиця свого ти ніжним рухом пил:
красунею він був – Зухрою, вірогідно.
У русі Всесвіту одна мета – людина.
У правди Господа одні уста – людина.
Як перстень з Божої руки – кільце планет,
а в персні тім мережка золота – людина!
Про потойбічний світ товче хтось аксіому,
вернутися адже ще не вдалось нікому!
Нам всім цей світ тісний, як караван-сарай,
та в потойбічну тьму не поспішайте з дому.
Прихід наш і відхід – таємні круговини:
зачате ким життя, де кінчик пуповини?
Не скаже правди нам ніхто про вічну путь:
звідкіль прийшли? Що жде за віком домовини?
Цей світ – лиш мить. А я – дрібна частина миті.
Два подихи зроблю, слізьми за мить обмиті.
Не плач і не журись, бо знає лиш Господь,
хто зможе тлінний світ навіки уярмити.
Де сонми тих, які до нас бенкетували?
І де рубіни губ, і де очей опали?
Живи, допоки плоть – не у могилі прах,
що стане плоттю знов, як вигребуть шакали.
Немає смислу нам в цім світі виглядати
для себе від Небес якоїсь благодаті.
Весь
