бою словеснім я допоможу!..
Переписав ти знову заповіт:
не жаль вдовиних сліз, не жаль сиріт!..
Ти в Бога не проси лише для себе -
і стане щедрим і до тебе світ…
До ранку порве Бог намисто з зірниць
і в чашу блакитну сипне блискавиць,
бо ввечері він у закоханім серці,
а вранці – безумний у душах вдовиць.
Не всіх милосердний карає Аллах:
ми грішні в молитві й невинні в гріхах,
бо саме з безмежної волі Аллаха
для грішних – надія, для праведних – страх!..
Як Ти звелів – і дух вмістили в глину.
Ти відвернувсь – і звабив Змій людину.
Прости гріхи, що зроблені в Раю, -
і я прощу Тебе, і птицею прилину…
Сусіда стрівши, погляд відверни,
тоді не будеш винним без вини.
Уважно подивись у вічі учням
і не жахайся – недруги й вони!..
Безумцю, друга в гості не поклич,
бо журно так в садку бухикав сич.
А раптом друг поділиться бідою -
як збутися нам радісних облич?…
Домашню думку не беруть в дорогу!
Не виконав сьогодні засторогу!
В кінці дороги думаю одне і теж:
за кого вранці ти молилась Богу?
Серце жадно спішило здолати цю путь,
хоч дороги життя в лабіринти ведуть.
Мудрість – тисяча сонць! – шлях мені освітила,
та лишилась душі нерозгадана суть.
Не всі, я знаю, схильні до щедрот,
та за дарунок всяк відкриє рот.
Як недозволенім вини немає,
тоді за правду візьмуть в оборот…
Зрадів: тебе згадали у розмові,
тож щастя пив, немов уста медові.
А як сторонню жінку гудить хтось,
що горе в тебе, чую в кожнім слові.
Омар Хайям
Нікчемні люди всі так схожі з віслюками -
ховають пустоту свою під чепраками!
Ти хочеш, щоб вони твоїх торкались п’ят?
Стань багачем – вони тремтять над п’ятаками!
В кайданах розуму томлюсь не без причини:
коли б я вільним став хоча б на півгодини!
В свого століття вчивсь, напевно, цілий вік,
навчити ж не зумів я жодної людини.
Отой, що все життя молився на науку,
став доярем козла, набивши в справі руку!
Прикинься дурником – відплатиться тобі:
дешевша мудрість в нас від кісточки урюку.
Палац царя, де жив колись злостивий скнара,
де слуги билися щодня за пів динара,
розрушив час. Яка біда царя спіткала?
Мені з мечеті крук прокаркав: «Кара! Кара!»
