і дух, і не одну краплину.
Веселим будь, не стань заручником моралі:
люби вино міцне, зривай з красунь вуалі!
Не довговічний ти, тож вчися жити й далі,
радій, коли між нас є друзі досконалі.
Забудь про калиту, вчись гонор гамувати -
і вирвешся з тенет, розбивши в серці грати.
Вино смакуй, косу коханій розплітай —
життя мине, як день. Послухайся поради.
Не йшов я п’яним в храм? Це – істина правдива!
Грішив, але не сам? Це – істина правдива!
Я – нечестивець, деліхан? Що ж, я – не ви!
Один Омар Хайям! Це – істина правдива!
Приречений Хайям до смерті вже страждати.
Веселощі ж твої – як вибрики лошати.
Поберегтися слід, бо злий людський талан:
все взяти норовить, взамін – дурницю дати.
Між вчених віслюків ти, друже, пнешся з шкіри,
щоб визнали своїм ці дурні-лицеміри,
бо звинуватять враз, якщо ти не осел,
що підривав щодня святі устої віри.
Душевний спокій зник в поета й падишаха,
втомившись від життя, повзем, як черепаха.
Не треба нам біди вимолювать в Аллаха -
подякуй і за це, коли вже бідолаха.
Як жити в світі цім, де моляться за гроші,
де сивих мудреців повчають всі святоші?
Сліпим, глухим, німим прикинься, друже мій,
або підстав горба під віслюкові ноші!
Отой, хто ніс в життя нещастя і облуду,
хай милості не жде у день Страшного суду.
Прощає Бог того, хто не творив добра,
але не злодія, не вбивцю чи паскуду.
В борні за щастя всіх ти натерпівся страху,
але не захистив сусіда-бідолаху.
Ти друга не зігрів, хоч людство захищав -
даремно голова лягла під меч на плаху.
Хайяма мудрим звуть дурні провінціали,
та зайві, бачить Бог, від неуків похвали:
про себе і про світ не знаю я того,
що знають школярі, які мене читали.
Несучи на плечах прожитих літ вериги,
листаю будні я, мов нецікаві книги.
Хоч вчився в долі вік, пошився в дурні я:
не люди – Небеса! – плетуть свої інтриги.
Коли небесний кінь вернувся із безодні,
коли зіркам дали імення благородні,
коли на дошках доль з’явились імена,
в той день змирились ми. Покірні і сьогодні.
Світ небуття давно в моїй буяє плоті,
живе людська біда в душі, як у господі.
І знає лиш Аллах, коли і де вітри
і мій розвіють прах, як попіл на городі.
Будь ласка, не журись, не втоне світ у морі.
Лишивши небозвід,
