знайти бодай щось до стейків, але не це, – мовила вона, показуючи бляшанку, – та вибір невеликий.
– А які є альтернативи? – спитався він, миючи руки.
– Окрім бобів, є ще вівсянка, пляшка соусу до спагеті, борошно до млинців, напівпорожня пачка спагеті й пластівці. А в холодильнику – масло й приправи. Ну і твій холодний чай, звісно.
Він струсив воду з рук.
– Пластівці можуть нас врятувати.
– Напевне, будуть спагеті, – відповіла Аманда, пустивши очі під лоба. – А хіба ти не повинен смажити стейки надворі?
– Мабуть, повинен, – погодився Довсон, і вона ледве стримала посмішку. Боковим зором вона помітила, як він узяв таріль й пішов собі, і двері, легенько клацнувши, зачинилися за ним.
Небо набуло глибокого, оксамитово-фіолетового кольору, вже було видно поодинокі зірки. Струмок за спиною Довсона здавався чорною стрічкою, і верхівки дерев засвічувалися сріблом у світлі місяця.
Аманда наповнила каструлю водою, додала трохи солі, увімкнула плитку. Дістала з холодильника масло. Коли вода зашумувала, вона вкинула спагеті й декілька хвилин шукала друшляк, поки не знайшла його в глибині шафки біля плитки.
Коли макарони були готові, вона злила з них воду, висипала їх назад до каструлі, додала масла, гранульованого часнику, дрібку солі й перцю. Далі Аманда швиденько розігріла бляшанку бобів, й усе було готове якраз, коли Довсон повернувся з таріллю стейків.
– Пахне дивовижно, – похвалив він, не приховуючи подиву.
– Просто масло й часник, – кивнула вона. – Завше спрацьовує. То як там стейки?
– Один середньо обсмажений, з кров’ю, другий теж середньо, але підсушений. Мені все одно, який з них, та я не був упевнений, як любиш ти. Можу якийсь із них досмажити, якщо треба.
– Той, що середньо й без крові, згодиться, – вибрала вона.
Довсон поставив таріль на стіл й перевірив шухлядки й шафки на предмет тарілок, склянок й приборів. Вона помітила два келихи до вина у відкритій шафці й пригадала, що Так казав їй, коли вони востаннє бачилися.
– Ти б випив келих вина? – запитала вона.
– Тільки за компанію.
Вона кивнула, відкрила шафку, на яку тоді вказував Так, й дістала дві пляшки. Вибрала каберне й відкоркувала його, доки Довсон накривав на стіл. Наливши вино до двох келихів, один простягла йому.
– У холодильнику є пляшка соусу до стейків, якщо бажаєш, – сказала вона.
Довсон знайшов соус, Аманда висипала макарони до одної миски, а боби – до другої. Вони разом підійшли до столу, і, оглядаючи скромне сервування, вона помітила, як поволі здіймаються його груди, коли він стоїть поряд із нею. Довсон потягся до пляшки, що лишилася на стільниці, й цим зіпсував момент, і Аманда лиш похитала головою, сідаючи до столу.
Вона ковтнула вина, й тонкий відгомін смаку осів на піднебінні. Кожний собі, вони розклали страви, і Довсон завмер над тарілкою.
– Щось не так? – здивувалася вона.
Звук її голосу повернув його до тями.
– Просто
