style="font-size:15px;"> – Я завдячую їй усім, – холодно відказав він. – Я не потерплю жодного слова, сказаного проти неї.
Я кивнула.
– Я знаю. Вона також повідомляє це всім.
Він підвівся зі стільця й обійшов стіл, щоб підійти до мене.
– Елізабет, ти будеш її невісткою. Ти навчишся шанувати й любити та цінувати її. Ти знаєш, протягом усіх тих років, коли твій батько був на троні, моя мати ніколи не втрачала своєї мрії.
Я зціпила зуби.
– Я знаю, – сказала я. – Усі знають. Вона також розповідає про це всім.
– Ти повинна захоплюватися нею за це.
Я не могла примусити себе сказати, що я захоплююся нею.
– Моя мати також надзвичайно вперта жінка, – обережно мовила я.
Подумки я сказала собі: але я не захоплююся нею, як мала дитина, вона не розмовляє тільки про мене, ніби вона не мала нічого в житті, крім однієї зіпсованої дитини.
– Я не сумніваюся, що тепер вони сповнені жовчі одна проти одної, але раніше вони були подругами й навіть союзниками, – нагадав він мені. – Коли ми одружимося, вони об’єднаються. Вони матимуть онука, якого любитимуть.
Він зробив паузу, ніби хотів, аби я щось сказала про їхнього онука.
Незалежно від своєї волі я промовчала.
– З тобою все гаразд, Елізабет?
– Так, – коротко відповіла я.
– А твої місячні не почалися?
Я скреготнула зубами, не бажаючи обговорювати щось таке інтимне з ним.
– Ні.
– Це добре, ох, як це добре, – промовив він. – Це найважливіша річ у світі!
Його гордість і збудження були б надзвичайно приємними від коханого чоловіка, але його слова шкрябали мені душу. Я дивилася на нього з холодною ворожістю і зберігала мовчанку.
– Так от, Елізабет, я лише хотів тобі сказати, що наше весілля відбудеться в день святої Маргарити Угорської. Моя мати все спланувала, тобі не доведеться робити нічого.
– Крім дати свою згоду й піти під вінець, – докинула я. – Думаю, навіть ваша мати погодиться з тим, що я повинна дати свою згоду.
Він кивнув.
– Дати свою згоду й здаватися щасливою, – докинув він. – Англія хоче бачити веселу наречену, і я теж.
Маргарита Угорська була принцесою, як і я, але вона жила в монастирі в такій убогості, що заморила себе постом до смерті. Вибір дня для весілля моєю свекрухою не проминув моєї уваги.
– Скромна й розкаяна, – нагадала я йому про девіз, який обрала для мене його мати. – Скромна й розкаяна, як свята Маргарита.
Він знайшов у собі бажання засміятися.
– Ти можеш бути такою самою скромною й розкаяною, якою ти здаєшся.
Він усміхнувся й мав такий вигляд, ніби от-от візьме мене за руку й поцілує мене.
– Але не можеш переважити своєю скромністю нас, моя люба.
Вестмінстерський
