що рано знати нехай там що, – відповіла я. – Зрештою жінка може пропустити свої місячні через нещастя або шок.
– Тоді я сподіваюся, ти не була нещасливою й не пережила шок, – весело сказав він, наче я не пережила потрясіння й не була зґвалтована. – І сподіваюся, ти носиш хлопчика з роду Тюдорів. – Він поплескав мене по животу, такий собі доторк власника, наче ми були вже одружені. – Це означає все. Ти вже сказала своїй матері?
Я похитала головою, відчувши легеньку зухвалу радість від того, що збрехала йому.
– Я зберегла щасливу новину, щоб насамперед повідомити її вам.
– Я скажу своїй матері, коли повернуся вночі додому. – Він був абсолютно глухий до мого похмурого тону. – Я нічого приємнішого сказати їй би не міг. Вона замовить подячну молитву своєму священикові.
– Ви повернетеся додому пізно, – завважила я. – Уже минула північ.
– Вона чекає на мене, – сказав він. – Вона ніколи не лягає спати, доки я не повернуся.
– Чому? – запитала я з легкою іронією.
У нього вистачило сором’язливості почервоніти.
– Вона любить провести мене до ліжка, – признався він. – Вона завжди цілує мене перед сном і бажає мені на добраніч.
– Вона цілує вас на добраніч? – запитала я, подумавши про холодне серце жінки, яка послала сина зґвалтувати мене, а потім дочекалася, щоб поцілувати його на добраніч.
– Багато років вона не мала змоги поцілувати мене перед тим, як я лягав спати, – спокійно відповів він. – Довго вона не знала, де я спав і навіть чи міг я спати в безпеці. Вона любить перехрестити мені лоба й поцілувати мене на ніч. Але сьогодні, коли вона прийде благословити мене, я скажу їй, що в тебе дитина, і сподіваюся, що це буде син.
– Я думаю, що в мене буде дитина, – обережно сказала я. – Але це тільки перші дні. Я не можу бути певна. Не кажіть їй, що я впевнена.
– Я знаю, знаю. Ти, звичайно, думаєш, я поводився егоїстично, але я думав лише про інтереси династії Тюдорів. Та коли ти народиш сина, твоя родина належатиме до королівського дому Англії і твій син стане королем. Ти будеш у тому становищі, в якому ти народилася бути, й війни між кузенами закінчаться назавжди, бо ми одружимося й ти народиш дитину. Ось як усе має бути. Це єдине щасливе закінчення, яке може настати для цієї війни й цієї країни. Ти всіх нас приведеш до миру. – Він подивився на мене так, ніби хотів обняти й поцілувати мене. – Ти привела нас до миру й до щасливого кінця.
Я повела плечем перед ним.
– Я думала про інше закінчення, – сказала я, пригадавши короля, якого я кохала, який хотів, щоб я народила йому сина, і сказав, що ми назвемо його Артуром на честь Камелота, то був би королівський наступник, зачатий не з холодною рішучістю та в гіркоті, а з любов’ю, що знаходила собі вихід у палких таємних побаченнях.
– Навіть тепер можуть бути інші закінчення, – сказав він обережно, взявши мене за руку й лагідно тримаючи її. Він знизив голос, наче хтось міг підслухати його в цій нашій найприватнішій кімнаті. – Ми досі маємо
