Бо ми з вас ці більшовицькі фокуси виб’ємо!
Арештованих привезли до поліційного відділка на Елізабетпроменаде. З Керна та Штайнера зняли наручники, потім їх увіпхнули слідом за всіма іншими до великої напівтемної камери. Більшість арештантів сиділи мовчки. Вони вже звикли чекати. Тільки гладка блондинка-хазяйка й досі лементувала.
Десь о дев’ятій годині їх по одному почали виводити. Керна завели до кабінету, де сиділи два поліцаї, писар у цивільному, офіцер, що керував облавою, й літній обер-комісар. Обер-комісар сидів у простому дерев’яному кріслі й курив сигарету.
– Персональні дані, – сказав він писареві.
Писар, щуплявий прищуватий чоловічок, спитав несподівано гучним басом:
– Ім’я й прізвище?
– Людвіг Керн.
– Дата й місце народження?
– Тридцяте листопада тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року, Дрезден.
– Німець, виходить?
– Ні. Без підданства. Позбавлений.
Обер-комісар звів на нього цікавий погляд.
– У двадцять один рік? Що ж ви таке накоїли?
– Нічого. Батька мого позбавили громадянства, а що я тоді був неповнолітній, то й мене теж.
– А батька за віщо?
Керн хвилинку помовчав. Рік життя в еміграції навчив його зважувати кожне слово в розмові з офіційними особами. Нарешті він сказав:
– За політичну неблагонадійність. На підставі брехливого доносу.
– Що, єврей? – спитав писар.
– По батькові. По матері – ні.
– Ясно…
Обер-комісар струсонув попіл сигарети на підлогу.
– А чому ви самі не залишились у Німеччині?
– Бо в нас одібрали паспорти й усіх вислали. Якби ми лишились, нас посадили б за ґрати. А вже як сидіти, то краще деінде, ніж у Німеччині.
Обер-комісар сухо засміявся.
– Ще б пак! А як же ви перейшли кордон без паспорта?
– На чеському кордоні тоді досить було звичайного посвідчення з місця проживання… Їх у нас не відібрали. З таким посвідченням дозволялося перебувати в Чехословаччині три дні.
– А далі?
– Далі нам дали тримісячний дозвіл на проживання. Потім довелося виїхати.
– Ви давно вже в Австрії?
– Три місяці.
– Чому ви не з’явились одразу до поліції?
– Бо мене тоді негайно вислали б.
– Так-так… – Обер-комісар ляснув долонею по бильцю крісла. – Звідки ви все це так добре знаєте?
Керн, звісно, не зізнався, що він із батьками, потрапивши вперше до Австрії, зразу ж з’явився до поліції і що їх того ж таки дня нишком випхали назад за кордон. А повернувшись, вони вже не пішли в поліцію.
Він тільки спитав:
– А хіба неправда?
– Ваше діло відповідати, а не питати, – грубо обірвав його писар.
– Де ж ваші батьки тепер? – спитав обер-комісар.
– Мати
