Дозвольте вас почастувати. Горілка зігріває серце, вливає мир у душу.
Росіянин відкоркував пляшку, трохи надпив нахильці й подав її Штайнерові. Той теж хильнув і простяг пляшку Кернові. Але юнак тільки похитав головою.
– Випий, хлопчику! – сказав Штайнер. – Це помагає. Треба навчитись.
– Горілка – то бардзо добже, – ствердив поляк.
Керн ковтнув трохи й передав горілку полякові. Той звичним рухом перехилив пляшку собі в рот.
– До денця вижлуктить, яйцепоклонник триклятий, – пробурчав Пулярка, видер пляшку в нього з рук, приклався до неї й віддав назад росіянинові, винувато мовивши:
– Небагато лишилося…
– Нічого, нічого! – заспокоїв його росіянин. – Мене щонайпізніш увечері випустять.
– Ви певні цього? – спитав Штайнер.
Росіянин ледь вклонився.
– Так. На жаль – хотілося б мені додати. Як росіянин, маю нансенівський паспорт.
– Нансенівський паспорт! – шанобливо повторив Пулярка. – Ну, так ви, звісно, належите до вигнанницької аристократії…
Росіянин знизав плечима, потім простяг пляшку шостому в їхній камері, що досі мовчки сидів осторонь.
– Прошу, випийте й ви.
– Дякую, – відмовився той. – Я не з вашої братії.
Усі повернулись до нього.
– Я маю підданство, справний паспорт, прописку й дозвіл працювати.
На це ніхто нічого не сказав, лише трохи згодом росіянин спитав нерішуче:
– Перепрошую, а за що ж тоді вас посадили?
– За мою професію, – гордовито відповів чоловік. – Я не якийсь там заволока-біженець без документів, я порядний кишеньковий злодій і шулер, повноправний громадянин.
На обід принесли ріденьку квасоляну юшку без квасолі. На вечерю – те саме, тільки цього разу воно називалося кавою, і по скибочці хліба.
О сьомій годині брязнув засув. Росіянина, як він і передбачав, випустили.
Прощалися, наче давні знайомі.
– Через два тижні я загляну в кафе Шперлера, – сказав він Штайнерові. – Може, ви теж будете вже там, а я встигну тим часом щось розвідати. Бувайте здорові!
До восьмої години повноправний громадянин і шулер уже дозрів для того, щоб приєднатися до товариства. Він витяг пачку сигарет і почастував усіх. Закурили. Червоні жарини сигарет у вечірній сутіні сповнили камеру майже домашнім затишком. Злодій розповів, що його посадили тільки за підозрою: перевіряють, чи це не він устругнув одну там штуку кілька місяців тому. Але він не думає, щоб могло щось розкритися. Потім він запропонував перекинутись у тарок і, повороживши у себе в піджаку, вийняв колоду карт.
Уже стемніло, а електрики не вмикали. Шулер був готовий і до цього. Він поворожив іще й добув свічку та сірники. Свічку приліпили на карниз. По камері розлилося миготливе тьмяне світло.
Поляк, Пулярка і Штайнер підсунулися ближче.
– Це ж не на гроші, правда? – сказав Пулярка.
– Ну,
