сестри, яка ледь зігнулася вбік од ваги на плечі. Здається, ніхто не помітив… Хоча стара Захраб, звичайно ж, бачила. Вона завжди помічала все, всевидюча, як криводзьоба скопа.
Хтось смикнув Мільям за плаття – спочатку з одного, а тоді й з другого боку. Молодші брати, близнюки Асалан і Нузмет, притиснулися до неї, мов перелякані пташенята. Казали, що мати дуже важко народжувала їх, але Мільям була тоді ще зовсім маленькою й нічого не могла пригадати. Ще казали, ніби з двох синів, які разом вийшли з материного лона, одного Могутній неминуче забере на свій бенкет під час посвячення зброєю. Найвище щастя для воїна… але вона все одно воліла не думати, кого саме.
– Ану геть звідси! Нема чого вам тут ошиватися, – гримнув на них старший брат Хас, п’ятий син у родині, найгарніший, найнестримніший і злий. Хаса Мільям побоювалася. І, звичайно, навіть не спробувала запитати, що робить тут він сам і що скаже йому майстер зі зброї.
Вона відвела близнюків до струмка Азру, де в спеку полюбляла хлюпатися вся малеча їхнього селища. Зараз вода в потоці була ще зовсім холодною, і Нузмет, що кинувся був купатися, кулею вистрибнув на берег, коли ще не встигли впасти підняті ним хмари бризок. Обачніший Асалан залишився на березі й дражнився, приклавши до вух розчепірені долоні. Малюки безтурботні, вони легко забувають тривогу й страх.
Підібравши під себе коліна, Мільям сіла на гранітний камінь біля самої води. Сонце, що дарувало тепло й світло селищам, садам і виноградникам, поверталося в небо нестерпними для очей відблисками з рябого дзеркала Азру. Примружилася й опустила вії.
Там, у помешканні, зараз напівтемрява, яку нездатний перемогти маленький вогник лампадки – сонцеві не можна бачити таїну людського народження. У помешканні порожньо: крім матері там дозволено перебувати лише бабі-повитусі Ійтаб-ані та двом її помічницям.
І ще Адигюль. Першій доньці в родині, навченій розмовляти з Матір’ю Могутнього, захисницею всіх земних матерів.
А крім того, із силами, які набагато давніші й всесильніші за Могутнього і Його Матір. Силами, що живлять джерело Тайї та сотні інших чудодійних джерел, каменів, дерев і трав. Темними й світлими, лагідними й страшними, простими й підступними. Силами, на яких тисячу століть стоїть великий Гау-Граз.
Адигюль. Таємне знання вона отримала від бабусі, Даріми-ані, також першої доньки своїх батьків. Усмішка Могутнього. Мати – її друга донька, і вона вже тепер побоюється Адигюль.
Адигюль може взяти й не послухатися матері чи старших братів, а іноді навіть батька! Вона може сама вибирати собі нареченого і, треба сказати, вже подивляється навсібіч: згадати хоча б хирлявого Арваза, та й не лише його одного. За трапезою вона дістає свою миску відразу ж за Айдабеком, першим сином у родині; втім, Айдабек вже понад рік не повертався з війни, і невідомо, чи він ще живий.
Її плаття – з найтоншого мереживного полотна, накидка пофарбована соком марени, а чеканку на срібному поясі можна роздивлятися годинами – коли Адигюль дозволяє. У Мільям плаття теж гарні, бо надійшли їй у спадок від сестри, але з тієї
