їх на конспіративній квартирі, увійшов туди, коли хлопці спали, забрав зброю, а потім викликав поліцію. З п’ятьох арештованих двоє пішли на шибеницю, інші – до Сибіру. А йому тепер доводиться мати справи з громилами, яким начхати на революцію. Їм би тільки гроші. Але йому теж потрібні гроші, щоб закупити зброю та друкарню.
– Якось недобре виходить з частками, – сказали кримінальники і почали зловісно всміхатися. – Ти один, нас – четверо, а гроші навпіл.
– Я про все дізнався і все спланував, – він намагався показати, що зовсім не боїться цих злодіїв.
– Навіщо тобі стільки грошей, жиду? – спитав один з бандитів.
– Для революції.
– То ти з тих, з прибацаних? – зневажливо посміхнулися бандити, які не поважали цих дурнів-революціонерів, що ладні були іти до тюрми або й загинути бозна за що.
– Завтра, о десятій, починаємо, – він підвівся і пішов. Бандити подивилися йому вслід, а коли він вийшов, зареготали. Потім говорили про те, що після справи замочать жидка, бо з таким фраєром ділитися – себе не поважати.
– Дев’ять грамів свинцю йому, а не половину грошви!
– Та який там свинець! Перо у бік, і вся справа!
Вранці до контори банку, яку намітив Борис, зайшли бандити, одягнені мулярами. З ящиками, в яких начебто реманент. Спитали, де тут стіну робити. Їх провели до підвалу. Там вони узяли з ящиків не кельми та кирки, а револьвери, обеззброїли охорону, привели керуючого відділенням. Довелося розбити йому пенсне на обличчі, щоб він відкрив великий сейф. Швиденько покидали пачки грошей у великі полотняні торби. Потім заштовхнули керуючого у сейф і зачинили там. Задоволено посміхалися, підіймаючись сходами нагору. За планом, Ліберман мусив чекати їх на бричці біля входу.
Але Ліберман чекав їх біля сходів до підвалу. Вже встиг покласти на підлогу двох охоронців і спокійно чекав, тримаючи в руках по револьверу. В нього були деякі зміни до плану, які для громил виявилися несподіваними і фатальними. Коли бандити вийшли нагору, Борис розстріляв їх упритул. Потім забрав торби з грошима і звернувся до переляканих відвідувачів та службовців банку:
– Я буду чекати під дверима десять хвилин. Якщо хтось вийде, то отримає кулю. Все зрозуміло?
Люди, що лежали на підлозі, перелякано мовчали, боялися навіть голову підняти.
– Ну, мовчання – ознака згоди, – пожартував Ліберман і вийшов з банку. Двері зачинив на навісний замок, який купив заздалегідь. Спокійно пішов вулицею, ніхто не звертав на нього увагу. Це було добре, бо Борис ледь тримався на ногах. Потім на добуті ним гроші куплять одразу дві друкарні і кілька ящиків зброї. За ту операцію його відмітять із самого ЦК партії, а поліція призначить велику нагороду за його голову.
Комісар знов згадав ті постріли на сходах. Тоді він вперше стріляв у людей. Його ледь не знудило прямо там, він вийшов на вулицю, хотів забігти у підворіття, але примусив себе витримати. Блював уже вдома. Далі вбивати було значно легше.
