злостива усмішка не зникнула з губ чародійки. – Тож діаманти до кишені, дружину за руку й на Північ… Чи не зарано? Хоча, хай йому. Що ще дорожчає, Мольнаре?
– Човни.
– Що?
– Човни, – повторив ґном і вишкірив зуби. – Усі шкутники з узбережжя роблять човни, замовлені квартирмейстерами армії короля Фольтеста. Квартирмейстери добре платять і постійно роблять нові замовлення. Якщо маєш вільний капітал, Йеннефер, інвестуй у човни. Золоте дно. Робиш човник з кори й очерету, виставляєш рахунок на баркас із першосортної сосни, прибуток ділиш із квартирмейстером наполовину…
– Не жартуй, Джанкарді. Кажи, про що йдеться.
– Ті човни, – неохоче сказав банкір, дивлячись на стелю, – транспортують на південь. До Соддену й Брюґґе, до Яруги. Але з того, що я знаю, їх не застосовують для вилову риби на річці. Ховають їх у лісах над правим берегом. І кажуть, що військо годинами тренується на посадку й висадку. Поки що – на суші.
– Ага, – Йеннефер закусила губу. – Але чому комусь так спішно хочеться на північ? Яруга ж на півдні.
– Існує обґрунтоване побоювання, – буркнув ґном, дивлячись на Цірі, – що імператор Емгир вар Емрейс не буде радий звістці, що вищезгадані човни спущено на воду. Дехто вважає, що таке приводнення може Емгира розізлити, й що тоді краще опинитися подалі від нільфгардського кордону… Холера, аби до жнив протриматися. Як буде вже по жнивах, я зітхну із полегшенням. Якщо щось має статися, станеться до жнив.
– Врожай буде в коморах, – повільно сказала Йеннефер.
– Вірно. Коней важко пасти на стерні, а фортеці із повними коморами довго облягати… Погода сприяє землеробам, а врожай має бути непоганий… Так, погода на диво добра. Сонце гріє, шуліки дощик виглядають дарма… А Яруга в Дол Анґра дуже мілка… Легко її перейти вбрід. В обидва боки.
– Чому Дол Анґра?
– Сподіваюся, – банкір погладив бороду, окинувши чародійку швидким поглядом, – що можу тобі довіряти?
– Завжди міг, Джанкарді. Й нічого не змінилося.
– Дол Анґра, – повільно сказав ґном, – це Лирія й Едірн, які є у військовому союзі із Темерією. Ти ж не вважаєш, що Фольтест, який купує човни, має намір скористатися ними сам?
– Ні, – повільно сказала чародійка, – Не вважаю. Дякую за інформацію, Мольнаре. Хтозна, може, ти й правий? Може, на з’їзді нам і справді вдасться вплинути на долю світу й людей, які в цьому світі мешкають?
– Не забудьте про ґномів, – пирхнув Джанкарді. – Й про їхні банки.
– Намагатимемося. І якщо ми вже про це…
– Слухаю тебе уважно.
– Маю витрати, Мольнаре. А якщо зніму щось із рахунків у Вівальді, знову хтось може втопитися, тож…
– Йеннефер, – перебив ґном, – ти маєш у мене необмежений кредит. Погром у Венґерберзі був дуже давно. Може, ти забула, але я не забуду ніколи. Ніхто з родини Джанкарді не забуде. Скільки тобі треба?
– Тисячу п’ятсот
