крикнув рудий чоловік у куртці з тюленячої шкіри, з картатою хусткою на голові. – Королева Каланте, Левиця з Цінтри, мала доньку, звали її Паветта. Ота разом із чоловіком пропала під час морської бурі, морська безодня їх поглинула, обидвох.
– Самі ж бачите, не брешу я! – призвав усіх у свідки залізний реманент. – Паветтою, а не Цірі, звалася принцеса Цінтри.
– Цірілла, прозвана Цірі, власне, донька отієї втонулої Паветти, – пояснив рудий. – Онука Каланте. Не принцесою вона була, а княжною Цінтри. Саме вона – оте призначене відьмакові Дитя-Несподіванка, це її, ще до того як народилася, королева поклялася віддати відьмакові, як це пан Любисток наспівував. Але відьмак її знайти та забрати не зміг, тут пан поет із правдою розминувся.
– Розминувся, аякже, – втрутився у розмову жилавий молодик, який, судячи з одягу, був підмайстром у мандрівці, яка передувала екзамену на майстра. – Оминуло відьмака його призначення. Цірілла загинула під час облоги Цінтри. Королева Каланте, перш ніж кинутися з вежі, власноруч заподіяла княжні смерть, аби живою та не потрапила у пазурі Нільфгарду.
– Не так воно було, зовсім не так, – запротестував рудий. – Княжну вбили під час різанини, коли намагалася вона втекти з міста.
– Так чи інакше, – крикнув залізний реманент, – не отримав відьмак отієї Цірі! Збрехав поет!
– Але красиво збрехав, – сказала ельфійка в капелюшку, притуляючись до високого ельфа.
– Не про поезію тут мова, тільки про факти! – заволав підмайстер. – Кажу ж, княжна загинула від рук власної бабці. Кожен, хто в Цінтрі був, може те підтвердити!
– А я кажу, що вбито її на вулицях, коли втікала, – заявив рудий. – Знаю про те, бо, хоч і не родом із Цінтри, був я у дружині ярла зі Скелліґе, який допомагав Цінтрі під час війни. Король Цінтри, Ейст Турсех, як усі знають, за походженням із островів Скелліґе, був ярлу дядьком. А я у дружині ярла бився у Марнадалі й у Цінтрі, а потім, після поразки, під Содденом…
– Ще один комбатант,[7] – буркнув Шелдон Скаґґс до ґномів, які збилися навколо нього. – Самі герої й воїни. Гей, людці! Чи є між вами хоч один, котрий не воював під Марнадалем чи Содденом?
– Жарти не на часі, Скаґґсе, – докірливо промовив високий ельф, обіймаючи красу в капелюшку в спосіб, що мав би розвіяти можливі сумніви інших залицяльників. – Нехай тобі не здається, що під Содденом ти бився сам-один. Я, щоб далеко не шукати, також брав у тій битві участь.
– Цікаво, з якого боку, – сказав Радкліффу комес Віліберт пошепки, але добре чутно, що ельф цілковито проігнорував.
– Як скрізь відомо, – продовжував він, навіть не глянувши в бік комеса й чародія, – десь понад сто тисяч вояків устало на полі в другій битві під Содденом, з яких щонайменше тридцять тисяч було вбито чи покалічено. Подякувати нам належить панові Любистку, що в одній зі своїх балад він увіковічив той славетний, але страшний бій. І в словах, і в мелодії тієї
Комбатант – особа, яка входить до складу збройних сил країни, що воює, й може безпосередньо брати участь у воєнних діях.
