Відьмак. Меч призначення. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Відьмак. Меч призначення - Анджей Сапковський страница 10

Відьмак. Меч призначення - Анджей Сапковський Відьмак

Скачать книгу

хлопці, що коли б я, наприклад, хотів відьмаку в його роботі перешкодити або здобич з-під носа захапати, то відьмак, з місця не сходячи, тією своєю відьмацькою бритвою мене хльоснув би – і був би в своєму праві. Я маю рацію?

      Ніхто не погодився і не заперечив. Втім здавалося, ані до першого, ані до другого Богольту діла не було.

      – Ага, – продовжив він, – укупі ходити веселіше, як я вже сказав. І відьмак може у компанії знадобитися. Місцина дика й відлюдна, а раптом вискочить на нас переляк, чи жеритва, чи стриґа, то може нам клопоту наробити. А буде Ґеральт поблизу, то не матимемо клопоту, бо то його спеціальність. Але дракон – то не його спеціальність. Вірно?

      Знову ніхто ані підтвердив, ані заперечив.

      – Пан Три Галки, – продовжив Богольт, передаючи пляшку ґному, – він із Ґеральтом, і це для мене достатня рекомендація. То хто вам заважає, Ніщуко, Пильщик? Може, Любисток?

      – Любисток, – сказав Ярпен Зігрін, передаючи пляшку бардові, – завжди припреться, коли щось цікаве діється, і всі знають, що він ні зашкодить, ні допоможе, ні маршу не затримає. Щось наче реп’ях на собачому хвості. Ні, хлопці?

      «Хлопці», бородаті й квадратні ґноми, зареготали, трусячи бородами. Любисток зсунув капелюшка на потилицю й сьорбнув із пляшки.

      – О-о-о-ох, зараза, – застогнав, хапаючи повітря. – Аж голос відбирає. З чого гнали, зі скорпіонів?

      – Одне мені не подобається, Ґеральте, – сказав Пильщик, беручи посудину в менестреля. – Те, що ти цього чаклуна сюди притягнув. Тут щось від чаклунів проходу вже немає.

      – Правда, – підхопив ґном. – Слушно Пильщик каже. Той Доррегарай потрібен нам, як свині сідло. Маємо віднедавна власну відьму, шляхетну Йеннефер, тьфу-тьфу.

      – Та-ак, – протягнув Богольт, чухаючи бичачий карк, з якого щойно зняв шкіряний ошийник, наїжачений сталевими шипами. – Чаклунів тут забагато, прошу мосьпанство. Рівно на двох забагато. І дуже сильно вони до нашого Нєдаміра пригорнулися. Гляньте тільки, ми тут під зорями, довкола вогню, а вони, прошу мосьпанство, у теплі, у королівському наметі змовляються вже, хитрі лиси: Нєдамір, відьма, чаклун і Ґилленстерн. А Йеннефер – найгірша. А сказати вам, про що вони змовляються? Як нас у дурні пошити, от про що.

      – Й оленину жеруть, – втрутився похмуро Пильщик. – А ми що їли? Бабака! А бабак, питаю вас, що воно? Щур, і ніщо інше. То що ми їли? Щура!

      – То нічого, – сказав Ніщука.[10] – Скоро драконячого хвоста скуштуємо. Немає нічого смачнішого за драконячий хвіст, на вугіллі запечений.

      – Йеннефер, – продовжував Богольт, – це паскудна, злостива і язиката баба. Не те що твої дівахи, пане Борху. Ці тихі й милі, о, гляньте, сіли біля коней, шаблі гострять, а проходив я повз, пожартував, то усміхнулися, зубки вишкірили. Так, у радість я їм, не те що Йеннефер – та крутить-вертить. Кажу вам, треба пильнувати, бо гівно буде з умови нашої.

      – Якої умови, Богольте?

      – Що, Ярпене, скажемо відьмаку?

      – Не бачу протипоказань, –

Скачать книгу


<p>10</p>

Ніщука – ім’я одного з Рубайл походить від польської назви реліктової риби-хижака – панцирної щуки (Lepisosteus), що збереглася у Центральній Америці.