не посміли б навіть писнути. То ви дивуєтеся, що він погнав за драконом, наче кіт за риб’ячим міхурем? Особливо за таким драконом, який ледь ноги волочить? Це ж для нього щасливий випадок, посмішка долі, най його холера.
– А дороги загородив від конкурентів.
– Певно. І від холопілянців. До того ж по всіх околицях він розіслав кінних із ґлейтами. Для тих, які мають того дракона вбити, бо Нєдамір не дуже прагне особисто входити до печери з мечем. Миттю залучили найславетніших драконоборців. Більшість із них ти, Ґеральте, певно, знаєш.
– Можливо. Хто приїхав?
– Ейк з Денесле, це по-перше.
– Хай йому… – Відьмак тихенько присвиснув. – Богобоязний та цнотливий Ейк, лицар без страху й докору, власною особою.
– Ти його знаєш, Ґеральте? – запитав Борх. – Він і справді такий вовкодав для драконів?
– Не тільки для драконів. Ейк упорається з будь-якою потворою. Забиває навіть мантикор і грифонів. Кількох драконів також прикінчив, я про це чув. Він вправний у цьому. Але псує мені інтереси, босяцюра, бо не бере грошей. Хто ще, Любистку?
– Рубайли з Крінфріду.
– Ну, вважайте – немає вже дракона. Навіть якщо він зцілиться. Та трійця – зіграна банда, б’ються не дуже чисто, але дієво. Вибили усіх ослизгів і вилохвостів у Реданії, а при нагоді прикінчили й трьох червоних драконів і одного чорного, і це вже щось. Це всі?
– Ні. Приєдналася до них іще шістка ґномів під командою Ярпена Зігріна.
– Не знаю його.
– Але про дракона Оквіста з Кварцової гори ти чув?
– Чув. І бачив каміння з його скарбниці. Були там сапфіри небувалих кольорів і діаманти величезні, наче черешні.
– Ну так знай, що саме Ярпен Зігрін і його ґноми прикінчили Оквіста. Було про те складено баладу, але нудну, бо не моя. Якщо ти не чув – нічого не втратив.
– Це всі?
– Так. Не враховуючи тебе. Ти стверджуєш, що не чув про дракона, хтозна, може, воно й правда. Але тепер ти вже знаєш. І що?
– І нічого. Мене той дракон не цікавить.
– Ха! Хитро, Ґеральте. Бо ти й так не маєш ґлейту.
– Повторюю, мене той дракон не цікавить. А що з тобою, Любистку? Що тебе так тягне у той бік?
– Усе просто. – Трубадур стенув плечима. – Треба бути близько від пригод і подій. Щодо битви з тим драконом – буде розголос. Авжеж, я міг би скласти баладу й на підставі розповіді, але вона звучатиме інакше, співана кимось, хто бачив бій на власні очі.
– Бій? – засміявся Три Галки. – Хіба щось на кшталт різанини свині чи четвертування трупа. Слухаю і не можу припинити дивуватися. Славні вої, які мчать сюди з усіх кінських ніг, аби дорізати напівдохлого дракона, отруєного якимось хамом. Сміятися хочеться і ригати.
– Ти помиляєшся, – сказав Ґеральт. – Якщо дракон не помер від отрути на місті, то, напевне, його організм уже її переборов і дракон тепер повний сил.
