обидва мають форму кличного відмінка: Вікторе Івановичу, Надіє Петрівно;
2) у словосполученні, що утворено із загальної назви та імені, обидва елементи мають форму кличного відмінка: пане Петре;
3) форма кличного відмінка прізвищ дорівнює формі називного відмінка;
4) у словосполученні з двох загальних назв друга може мати форму називного відмінка: пане директоре або пане директор.
У професійному мовленні використання відмінків обумовлено тим значенням, з яким вони існують у сучасній українській літературній мові. Деяку специфіку зумовлено семантикою дієслів, які ними керують, та типом синтаксичної конструкції.
Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінкових форм не викликало двозначності, наприклад: контроль бухгалтерії, допомога заводу, виклик брата. Звичайно, її можна уникнути, увівши слова-конкретизатори або замінивши віддієслівні іменники дієсловами, пор.: контроль з боку бухгалтерії, допомога від заводу, братів виклик або викликати брата.
Застереження можуть стосуватися вживання окремих відмінків, наприклад:
1. При дієсловах з часткою не використовують родовий відмінок, а не знахідний, пор.: не позичити гривні, але позичити гривню, не писати статей, але писати статті.
2. Для вираження значення часу переважно використовують родовий відмінок, якщо його вживають з порядковим числівником, займенниками цей, той чи прикметниками, а також для вказівки на дату, наприклад: першого квітня дві тисячі першого року, цього року, поточного року, але у подальші місяці року, у четвер, у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці).
Уживання прикметника в офіційно-діловому мовленні
Прикметник – це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні. Прикметник виражає своє значення в категоріях роду, відмінка, числа та ступеня порівняння.
У діловому мовленні перевагу віддають прикметникам книжного походження: балансовий, валютний, гарантійний, ґрунтовний, легітимний, маршрутний, нейтральний, організаційний, парламентський, регіональний та ін. Якщо говорити про їхнє значення, то в документах найбільше трапляються відносні прикметники і набагато рідше якісні.
Проте оскільки якісні прикметники все ж уживають, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тобто форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш високий). У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передають зазвичай аналітичною формою (за допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто, дуже тощо, наприклад: дуже працьовитий, менш вдалий), оскільки творення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці
