й щільно зачинив за собою двері. У багатих чимало таємниць не для сторонніх.
Та й не потрібні мені були жодні пояснення.
Не вірив я, що Влад зуміє переконати, ніби випадково опинився з Наталкою на пляжі екзотичної країни, з пальмами, блакитним небом, до неподобства чистим піском та іншими атрибутами й що його рука зовсім випадково обіймала її за талію. А дівчина через власні наївність і недосвідченість навіть не помітила вторгнення й сяяла від щастя.
Саме щасливий вираз обличчя Наталки став тією краплею, яка переповнила чашу й остаточно вибила опору з-під ніг. Я почувався обдуреним, мені хотілося завити від туги.
Рука моя стиснула горлечко пляшки. Я залишив апартаменти господаря й побрів невідомо куди.
Поки я дістався до виходу, злість і зневіра трохи розвіялися. Біль нікуди не подівся, але з нестерпного трансформувався в ниючий, з яким, притерпівшись, можна було змиритися.
Вдихнув свіжого повітря, що віддавало вологою вчорашнього дощу, відчув на обличчі лагідний дотик сонця й немов прокинувся.
Звідки такий сплеск емоцій, невластивий мені і від того лякливий?
Зовні особняк Влада справляв неоднозначне враження. Дивний витвір архітектури з античними колонами сліпучо-білого кольору, які підтримували портик над входом, і башточками по кутах. Будівля була схожа на середньовічний замок, хоча щось – можливо, ті ж колони – випадало з класичного образу.
Домінувало в ньому суворе й похмуре, дисонувало із зеленню газонів, блакиттю неба і яскравим сонцем. Тьмяні стіни видавалися б гармонійними в негоду, але не сприймалися погожого дня. Контраст між навколишньою ідилією й гнітючою непривітністю будівлі підспудно викликав тривогу й дискомфорт.
Цікаво, чи так було задумано, чи архітектор зіграв із Владом лихий жарт? Якщо перше, моєму шкільному товаришеві саме час звернутися до психіатра, якщо друге, треба поспівчувати його довірливості або ж повній відсутності смаку.
Тільки навіщо мені чужі проблеми, своїх вистачає.
Не міг я зрозуміти, до чого вся ця конспірація. Наталка навіть не натякнула, що знайома з Владом. Навпаки, переконувала, що він їй не подобається, відмовляла мати з ним справу. Невже так добре мене вивчила, що вирішила зіграти на дусі сперечання?
І таки ж домоглася свого. А я, дурень, запишався: почуття, любов…
Що ж тепер робити? Кинути все, повернутися додому й повною мірою насолодитися відпусткою? А Влад із підступницею нехай лікті гризуть, що не на їхнє вийшло, що прорахувалися стосовно мене.
Думка здалася привабливою й потішила самолюбство. Але протрималася недовго. На зміну прийшла інша, можливо, не така шляхетна, проте раціональніша.
Чому, власне, я повинен кудись їхати? Влад запросив мене не просто так, я повинен виконати певну роботу, за яку обіцяна матеріальна винагорода. Тож із якого доброго дива я маю відмовлятися від додаткового заробітку?
Бізнес
