що, п’яна?
– Не знаю, – моргнула вона, схиляючи голову. Може, тут не тільки в алкоголі річ? – Тільки якщо я твереза, значить, ти зовсім на лепрекона перетворилася. – Вона поплескала себе по кишенях і щось витягла. – Дивись, що в мене є! – Вона простягла мені наполовину скурений косяк – пахло точно не тютюном. – Давай курнемо, Лілі! Ой ні, ти Луїза. Лілі – це я.
Вона хихикнула й дещо незграбно витягла з кишені запальничку. Спробувала підкурити косяк не тим кінцем запальнички – не вийшло.
– Ну добре, час їхати додому. – Я забрала в неї косяк і, не зважаючи на протести, розтерла його ногою. – Я викличу тобі таксі.
– Але я не…
– Лілі! – почувся голос.
Я підняла голову. На другому боці вулиці стояв хлопець. Руки в кишенях, пильно на нас дивиться. Лілі глянула на нього та відвела очі.
– Хто це? – запитала я в неї.
Вона роздивлялася свої ноги.
– Лілі, ходи-но до мене! – У його голосі вчувалося право власності. Він стояв, широко розставивши ноги, – наче навіть здалеку був певен, що вона послухається його. Мені стало моторошно.
Ніхто не ворухнувся.
– Це твій хлопець? Ти хочеш із ним поговорити? – тихо запитала я.
Вона щось пробурмотіла – я нічого не розібрала. Довелося нахилитися ближче та попросити її повторити.
– Прожени його. – Вона заплющила очі та відвернулася до дверей. – Будь ласка…
Він почав переходити вулицю, наближаючись до нас. Я спробувала надати голосу максимально владного тону і сказала:
– Ти вже можеш іти, дякую. Лілі йде зі мною.
Він зупинився посеред дороги. Я зустріла його погляд.
– Поговориш із нею пізніше. Добре?
Я натисла на кнопку домофону і пробурмотіла своєму уявному величезному ревнивому бойфрендові:
– Так. Може, спустишся та допоможеш мені, Дейве? Дякую.
Обличчя хлопця не віщувало нічого хорошого. Він повернувся, витяг телефон і низьким голосом почав щось бурмотіти своєму співрозмовникові, не звертаючи уваги на бібікання таксі, яке намагалось його об’їхати. Відходячи далі, він продовжував кидати в наш бік короткі погляди.
Я зітхнула – дещо нервовіше, ніж очікувала. Не дуже елегантно я взяла Лілі під пахви та з прокльонами затягла її в хол.
Тієї ночі вона лишилася ночувати в мене – я просто не знала, що з нею робити. Її двічі знудило у ванній, та коли я спробувала їй допомогти, притримуючи волосся, вона мене прогнала. Свій домашній номер телефону вона мені теж не дала – а може, просто не могла його згадати. Мобільний у неї було заблоковано.
Я допомогла їй помитися та перевдягтись у мої штани та футболку. Коли вона зайшла у вітальню, то вигукнула: «О, ти тут прибралася!» Наче я це для неї зробила. Мені вдалося змусити її випити склянку води та влягтися на диван у безпечній позі – хоча я була впевнена, що в неї в шлунку вже все одно нічого не лишилося.
Коли я підняла їй голову, щоб умостити на подушку, вона
