Вона нервово розсміялася.
Ми з хвилину сиділи в тиші.
– Усі думають, що я стрибнула.
Вона глянула на мене.
– Правда?
– Ага.
Якусь мить вона обдумувала це.
– Це через те, що сталося з татом?
– Так.
– Ти сумуєш за ним?
– Щодня.
Вона замовкла. Зрештою сказала:
– Коли в тебе наступний вихідний?
– У неділю, а що? – Я поринула кудись у свої думки.
– Може, поїдемо у твоє містечко?
– Ти хочеш поїхати у Стортфолд?
– Я хочу побачити, де він жив.
8
Я не стала казати татові, що ми приїдемо. Я взагалі не могла придумати, як казати такі речі. Ми припаркувалися коло нашого будинку, і я з хвилину думала над тим, як разюче будиночок батьків відрізняється від того, де мешкала вона.
Коли я сказала, що мама обов’язково вмовить нас залишитися на обід, Лілі вирішила купити квітів. Я була запропонувала купили гвоздики на заправці, та вона розлютилася – хоч навіть і не знала людину, якій хотіла купити квіти. Мені довелося везти її в супермаркет на іншому кінці міста, де вона обрала величезний букет фрезій, півоній та жовтцю. Заплатила за нього, звісно ж, я.
– Посидь тут хвилинку, – сказала я, вилазячи з машини. – Я їх попереджу, перш ніж ти зайдеш.
– Але…
– Просто роби, як я кажу. Їм потрібно трохи часу підготуватися.
Я пройшла стежкою через маленький сад та постукала у двері. Чути було, як у вітальні працює телевізор. Я уявила, як на дивані сидить дідусь, дивиться перегони та беззвучно ворушить губами в такт тупоту копит. Я згадала ті місяці, що я не приїздила сюди, бо думала, що мені тут більше не раді. Згадала, як забороняла собі згадувати цю стежку, мамині обійми, що пахнуть кондиціонером для білизни, і татів сміх.
Тато відчинив двері, і його брови злетіли вгору від подиву.
– Лу! Ми на тебе не чекали! Чи чекали!.. – Він ступив іще крок та обійняв мене.
Як же добре знов бути в родині!
– Привіт, тату.
Він чекав на порозі, притримуючи двері однією рукою. З коридору пахло смаженим курчам.
– Ти, може, зайдеш, чи влаштуємо пікнік у дверях?
– Я спершу маю щось сказати.
– Ти втратила роботу.
– Ні, я не втра…
– Ти зробила ще одне татуювання?
– Звідки ти знаєш про татуювання?
– Та я ж твій батько. Я знаю все, що ви тут разом із сестрою витворяєте з трьох років. – Він нахилився ближче до мене. – Твоя мати ніколи б мені не дозволила нічого набити.
– Ні, тату, я не зробила татуювання. – Я глибоко вдихнула. – Я… у мене дочка Вілла.
Тато закляк. За його спиною з’явилась мама у фартуху.
– Лу! – Вона побачила обличчя батька. – Що? Що таке?
– Вона каже, що в неї дочка Вілла.
– Що
