мури», «Братерство в народі», «Прапори духа», «Нарозтіж вікна».
Закликала, щоб ідеї інтернаціоналізму – чужій і ворожій – протиставляти націоналістичний світогляд, братерство в народі.
«Коли говоримо про національну спільноту, мусимо її відчувати. Так, як тепер понад усе мусимо відчувати нерозривний зв’язок крови – братерство в народі».
Давній друг і соратник Теліги, Олег Штуль писав:
«Олена Теліга стоїть в розквіті свого таланту. В бурхливі дні сучасного вона віднаходить себе, бо про них вона мріяла. Завжди вона пам’ятала, що там за лісами „неспокійно спить в боях ранений, мій трагічний Київ“, і до нього вона прямує. Слушно писав про неї Дмитро Донцов: „Її скорше звалять будні, аніж повітря нашої апокаліптичної доби, таке їй близьке, таке яскраве й гостре, як її талант“.»
Поетка в першій лаві націоналістичної поезії йде певно до цілі… Шлях її простий і виразний, що виключає всякі комплекси й знає всі труднощі.
Олена Теліга своєю творчою інтуїцією давно цей шлях передбачила у вірші «Поворот»…
Шлях Олени Теліги – це шлях цілої націоналістичної поезії, що розквітла на еміграції і високо тримала там винесені за кордон бойові українські прапори, щоб повернутися з ними для будови нового українського майбутнього…
Перед від’їздом до Києва («Що буде в Києві? Не знаю! І сумно мені, сумно, що ти не ідеш зі мною…») пише чоловікові:
«Любий мій, коханий! Бажаю тобі, як найдорожчого, здоров’я і успіху.
Хай тебе Бог хоронить! Вірю, що ми зустрінемося живі і здорові і заживемо знов разом. Пам’ятай одно: яка я не є, але я тебе рідного дуже і дуже люблю і життя без тебе не уявляю.
Цілую тебе, милий, міцно, міцно! Вітай батька, як будеш писати. Він мені часто сниться… Твоя».
Та ще залишила любому Михайлику вірша на згадку про себе, що його так і назвала:
Не цвітуть на вікні герані —
Сонний символ спокійних буднів.
Ми весь час стоїмо на грані
Невідомих шляхів майбутніх.
І тому, що в своїм полоні
Не тримають нас речі й стіни,
Ні на день в душі не холоне
Молодече бажання чину.
Що нам щастя солодких звичок
У незмінних обіймах дому!
Може, завтра вже нас відкличе
Канонада грізного грому!
І напружений погляд хоче
Відшукати у тьмі глибокій —
Блискавок фанатичні очі,
А не місяця мрійний спокій.
Михайлові ближче до душі був отой «місяця мрійний спокій», бо вже й навоювався, і світу сходив чимало – і як вояк, і як фельдшер військовий, тож хотів домашнього затишку з любою дружинонькою, але…
Зітхнув безнадійно: це не для Оленки. Бог послав йому жіночку не для затишної господи, не для сімейних тихих радощів; Бог послав йому амазонку, яка сама спокою не мала й ніколи не матиме і його позбавить затишку.
Вона
