техніки – кіно-та електроапаратури, хімікалій, плівки тощо. Однак імпорт усього необхідного налагодили на диво швидко. Судіть самі: постійний випуск документальних та ігрових картин російські підприємці розпочали в тисяча дев’ятсот сьомому – дев’ятому роках, причому одразу ж досягли значних результатів.
Режисер і підприємець (дивне поєднання, чи не так?) Дранков знімав у Ясній Поляні Льва Миколайовича Толстого і навіть домовлявся з великим письменником про написання кіносценарію. Хтозна, може, став би граф найвідомішим російським сценаристом. На лихо чи на щастя, Толстой обіцяного сценарію не написав, та незабаром у кінематограф прийшли Лев Андреєв, Олександр Купрін, Валерій Брюсов, Олександр Амфітеатров, Євген Чириков. Повітря навколо письменників запахло новими грошима й гонорарами. Кінематографісти буквально накинулися на російську класичну літературу, що її було згаданими вище персонажами перетворено на сценічне дійство, – та екранізували майже всі відомі романи, пісні, оповідання, вірші й навіть романси.
Спочатку, звісно, це були наївні коротенькі скетчі, розраховані на впізнавання глядачем літературних героїв. Наприклад, персонажі «Мертвих душ» із поклонами юрмилися навколо погруддя Гоголя, фабулу «Ідіота» втиснули в картину завдовжки лише п’ятнадцять хвилин, а оперу «Псковитянка» (куди кінорежисерові вдалося запросити самого Федора Шаляпіна) – у кілька ледь пов’язаних епізодів. Але вже тисяча дев’ятсот п’ятнадцятого року з’явилися чудово поставлені й виразно оформлені та зіграні «Дворянське гніздо», «Біси», «Війна і мир».
Російське кіно щороку збільшувало кількість фільмів – уже за рік, тобто в шістнадцятому, їх було понад п’ятсот.
Перший комерційний кінотеатр у Росії відкрили в Петербурзі в літньому розважальному саду «Акваріум» (там, де зараз розташований один із павільйонів «Ленфільму») четвертого травня тисяча вісімсот дев’яносто шостого року – і враз володарі залу відчули бариш. А взимку в тому-таки Петербурзі, у сезон дев’яносто шостого – дев’яносто сьомого року, Російське технічне товариство влаштувало в Соляному містечку цикл кінематографічних лекцій-сеансів, на яких демонструвало просвітницькі стрічки. Наступного року товариство продовжило кінолекції. За його прикладом за справу організації кінолекцій незабаром взялося багато освітніх установ та навчальних закладів, не залишаючи, щоправда, поза увагою касу. Каса поповнювалася, але невдовзі глядач зажадав бачити на сцені національного героя.
Як уже зазначалося, перші вітчизняні фільми стали серією ілюстрацій до знайомих сюжетів, набором статичних «живих картин». Камера була нерухомою, паралізованою і навіть не оберталася навколо своєї осі – вона передавала відчуття людини, що спостерігає шоу з перших рядів партеру. Декораціями служили розмальовані полотна. Для натурних зйомок панські садиби легко замінювали дачні будиночки. Роботу млина імітував хлопчина, який лопаткою збурював спокій ставка.
Театральних акторів – і
