лише три роки від часу виходу на екрани російського ігрового первістка до появи повнометражної картини. Художній рівень цього фільму набагато вищий, а деякі сцени мають цілком сучасний вигляд навіть сьогодні. Тоді ж це був справжній кінопрорив.
Урочиста прем’єра «Оборони Севастополя» відбулася у Великій залі Московської консерваторії, а в Лівадійському палаці в присутності Миколи II – для царської родини і двору. Картина вражала новизною, постановочним розмахом і видовищною виразністю. Неймовірною видавалася вже сама тривалість фільму – одна година сорок хвилин. Незвичайною була також форма: ані сюжету, ані інтриги, що вважалися такими необхідними для кіно. Зате епізоди з історії Кримської війни тисяча вісімсот п’ятдесят третього – п’ятдесят шостого років було відтворено вельми реалістично, їх перемежовували документальні зйомки зі справжніх місць подій.
Картину «з найвищого дозволу Його Імператорської Величності» ретельно готувала фірма «О. Ханжонков і Ко» за допомогою істориків та військових консультантів, які використовували свідчення очевидців і учасників боїв. Добиралися сотні мундирів і предметів вояцької амуніції, замовлялася піротехніка для видовищних ефектів. Адміралів Нахімова та Корнілова, хірурга Пирогова, матроса Кішку, сестру милосердя Дашу Севастопольську грали кращі актори ханжонковської кінотрупи, причому творці фільму прагнули відтворити портретну схожість з реальними особами.
Настанова на історичну правду була в усьому. Особливо вдалися у фільмі масові батальні сцени – евакуація міста, проводи новобранців, облога Малахового кургану, де вперше застосували зйомку двома апаратами, навіть зміну ракурсів і панорамування. Масштабність зображення, вдала стилізація під військову хроніку, спогади ветеранів у фіналі фільму – «Оборону Севастополя» цілком справедливо визнають віхою в історії кіно. Тут уперше освоєно естетику військового фільму, і вперше глядачі обурювалися через кіноляпи – зброя й уніформа часто не відповідали добі. Режисерами цієї першої російської кіноепопеї стали славнозвісний Вася, чи ж то Василь Михайлович Гончаров, і сам продюсер – Олександр Олексійович Ханжонков.
Не відставали від столичних студій і українці. У вересні тисяча дев’ятсот одинадцятого порадувала кіноманів київська газета «Засів»: «Відома кінематографічна фірма братів Пате хоче випустити картину «Напад татар на Запорізьку Січ». Щоб ця картина мала справжній вигляд, фірма хоче влаштувати показовий бій на березі Дніпра, на місці, де була Січ. З цією метою агенти фірми дослідили Дніпро між Олександрівськом та Катеринославом і спинилися на Лоцманській Кам’янці, як на найбільш слушній позиції. На березі Дніпра нашвидкуруч будується курінь, хати тощо. Майже половина жителів села запрошені для участі «в бою». Для всіх, хто візьме участь «в бою», фірма пошила відповідні костюми. Бій має відбутися 14 вересня».
Зрештою картину, що назвали
