їх колонами, драбинами, завісами, приховував за ними додаткові джерела світла, створював сповнені повітря анфілади багатих, розкішних садиб у стилі російського модерну, дуже любив композиції з квітів на тлі чорного оксамиту, тобто експериментував щосили. Він був закоханий також у пейзажі Москви, знімаючи потоки транспорту – карет та автомобілів, залите вогнями нічне місто, парки, візерунки тіней дерев на снігу і величну панораму Кремля з протилежного берега Москви-ріки. Він першим врізав в ігровий фільм кадри хроніки – «мертву петлю» авіатора, першим спробував зйомки рухомою камерою – словом, його фільми були справжньою лабораторією кінорежисури.
І загине Бауер на роботі, в експедиції, прямуючи зі своєю кіногрупою до Ялти, для зйомок стрічки «Король Парижа». Коли група зупиниться на перепочинок, у темряві він впаде на прибережне каміння, зламає ногу, лежатиме у гіпсі, але не витримає ускладнення – набряку легенів, і помре у липні тисяча дев’ятсот сімнадцятого року на п’ятдесят третьому році життя.
Серед основоположників нового мистецтва зіркою першої величини вважається патріарх вітчизняної кінорежисури Яків Олександрович Протазанов. Йому не було ще навіть двадцяти, коли він вирішив присвятити себе кінематографу. Починав як сценарист на іноземних фірмах «Брати Пате» і «Глоріа». Слідом за режисерським дебютом – стрічкою «Бахчисарайський фонтан» за поемою Пушкіна – зняв для прокату близько вісімдесяти фільмів.
Це були переважно мелодрами (найпопулярніший жанр) та екранізація класики. Звернення до літератури, передусім вітчизняної, психологічна розробка людських характерів і, відповідно, орієнтація на акторів-майстрів, яких режисер вербував із театрів, високий професійний рівень – ось риси роботи Якова Протазанова. З найбільш яскравих ми зараз можемо назвати дві екранізації: «Пікова дама» та «Отець Сергій». Вірність оригіналу поєднується в них з ясністю сучасного прочитання. У маніакальній мрії інженера Германа про картярський виграш відчувається дух великих грошей, підроблених векселів, гучних банкрутств часів Першої світової війни. А житіє старця Сергія, в минулому хвацького офіцера і придворного, свідчить про те, наскільки важко людині самій протистояти пороку, гріху гордині у світі обману й фальші.
Тисяча дев’ятсот двадцятого року Протазанов емігрував, але вже двадцять третього повернувся в радянську Росію. Фантастичною стрічкою «Аеліта» режисер «з колишніх» активно і безболісно включився у радянське кіновиробництво. На московській студії «Міжробпром-Русь» він зніме одну за одною картини різних жанрів: сучасні побутові комедії – «Закрійник із Торжка» та «Дон Дієго і Пелагея»; кіносатири, що викривали звичаї Заходу, – «Процес про три мільйони» і «Свято святого Йоргена»; історично-революційні драми – «Його заклик», «Людина з ресторану» та «Білий орел». Фільмам Протазанова притаманні динамічний сюжет, драматизм, гумор, рельєфні портрети персонажів, простота і доступність кіномови, завдяки чому вони завоюють любов глядачів
