Саме ці п’ять тисяч стали початковим капіталом фірми, тобто їх було витрачено на кіно.
Напровесні тисяча дев’ятсот шостого року відбувся перший вояж Ханжонкова за кордон. У Франції та Італії меткому осавулу вдалося отримати право представляти в Росії кілька фірм. Утім, подорож його ненадійного компаньйона до Америки поставила молоде підприємство на межу банкрутства – закуплені фільми виявилися на диво поганенькими як за виконанням, так і за змістом.
– Поверніть гроші! – волала публіка в залах, свистіла й линула з кінотеатрів переповідати друзям про провал. А це, ви ж розумієте, найгірша реклама.
Розчарувавшись у кіно, компаньйон залишив цю справу. Опинившись у відчайдушному становищі, Ханжонков хвацько закручує вуса й звертається за позиками до родичів і друзів, знову вирушає за кордон і на позичені гроші привозить нові іноземні стрічки. Це врятувало справу: Ханжонков отримав неабиякий прибуток і розрахувався з боргами. Тисяча дев’ятсот сьомого року він залучає до бізнесу двох нових компаньйонів, які не втручаються в його проекти і наміри. Так виник торговельний дім «Ханжонков і Ко». Спочатку компанія представляла на російському ринку іноземні проекційні апарати і фільми, та невдовзі Ханжонков вирішує зайнятися власним кіновиробництвом.
Перший фільм, знятий у Росії і на російському матеріалі, – «Донські козаки» (тисяча дев’ятсот сьомий рік), створили іноземні фахівці, які працювали в московській філії паризької фірми братів Пате. Національне кіновиробництво в Росії стартувало лише тисяча дев’ятсот восьмого й починалося з коротких документальних стрічок – «видових». Але спроби зняти власні ігрові картини найчастіше завершувалися грандіозним провалом – і художнім, і фінансовим.
Саме тоді конкурентів з Дону випередив петербуржець – купець Олександр Дранков. Його екранізація пісні про Стеньку Разіна – «Понизова вольниця» – першою прийшла до глядача. Та, крім виробництва ігрового кіно, Дранков уперше вдався до того, що зараз ми назвали б «промисловим шпигунством», – успішно скористався чужою ідеєю. Річ у тім, що Ханжонков заявив про зйомки фільму «Пісня про купця Калашникова» і розгорнув широку рекламу стрічки, що готувалася до виходу. Скориставшись цим прийомом, Дранков, аби випередити конкурента, залучивши його ж рекламу, нашвидку знімає стрічку з тим самим сюжетом. Пристрасті розпалювалися, і хтозна, у що б вилилися, якби допомога ділового партнера Карло Шламенго, керівника туринської фірми «Італа-філм», не дала можливості Ханжонкову відбити атаку конкурента і вчасно випустити потрібну кількість фільмокопій. Він зробив ставку на екранізацію національної літературної класики і звернення до історичного матеріалу. В його фірму переходить співробітник Дранкова, «перший російський кінорежисер» Василь Гончаров, і ставить картини на історичні теми.
Проте саме фільм «Понизова вольниця» (або ж «Стенька Разін») вважається першою кінострічкою
