вона зробить йому за пару годин.
– Я на своїй Зірці ще до Києва[124] в’їду…
На Кресельцях розташовуємося, як вдома. Небезпеки тут не може бути жадної. Звідки б не надійшов ворог, нас попередять.
Розсилаю кілька кіннотчиків сповістити сотників, щоб після обіду виводили непомітно вибраних людей до лісу. Посилаю також зібрати на Кресельці кіннотчиків з хуторів і села.
Петро Чучупака, Гриб і Солонько завели своїх коней до стайні; решту коней поставили надворі коло кошів. Дівчата принесли коням сіна. Замовляємо у лісника обід і розположуємося в хаті дожидати, поки почнуть збиратися люди. Закладаємо дві партії в підкидного дурня.
Через якийсь час прийшла із села жінка і каже, що чула, що в Медведівці повно большевиків. Чутка малоправдоподібна, бо Медведівка би нас сповістила. Отаман каже, що треба комусь поїхати до Медведівки й довідатися, чи большевики виступили з Трушівець. Рівночасно треба привезти фіру сіна з закупленого штабом у Медведівці запасу. Поїхати викликається кількох[125] охотників. Жартуючи, тягнемо жеребки, і їхати припадає мені. На всякий випадок переодягаюся в позичену «у бісової віри дитини» Гані дівочу одежу, залишаю у неї черкеску, шаблю й карабін і, заховавши в кишені два револьвери та ґранату, від’їжджаю на санях до Медведівки під веселий сміх всього гурту.
В Медведівці посилаю селянина накладати сіна, а сам йду збирати відомості. Медведівський отаман уже підготовив людей для виходу в ліс. Большевики вирушили рано з Трушівець на Чигирин, але перед моїм приїздом перебігло тясминовими плавнями кілька трушівецьких хлопців з відомістю, що в село вступила нова частина, яка відпочиває і має теж вирушати. За мостом і Тясмином, рівно ж як і за всіма[126] шляхами, пильно наглядають медведівські стежі.
Господаря сіна не було з ключем від хліва вдома. Поки його знайшли, поки наложили – пройшло з годину часу. Збираючися виїжджати назад, розмовляю з медведівським отаманом, який дав уже наказ своїм хлопцям маленькими гуртками виходити балками до Холодноярського лісу. Каже мені, що з півгодини назад за Мельниками було слабо чути якусь стрілянину і що він післав на санях чоловіка довідатися. Висловлюємо здогадки, що б це могло бути, та в цей мент підскочив верхи селянин з Мельників, блідий, схвильований:
– Скоріше на допомогу! Большевики у нас в селі. Отамана вбили. Петра й Солонька піймали живими. Підпалили Чучупакову хату і шукають по селі добрих коней. Наші хлопці збираються балкою та городами до лісу і на хутори, а ви вдарте з цього боку. Треба не випустити, вирятувати хлопців…
– Які большевики, де вони взялися?
– Чорт їх знає, звідки взялися. Кіннота, чоловік двісті. Якби ж то було знати, а то тепер поставили на вулиці кулемети – не можна й зібратися.
Отаман наказав подати тривожний дзвін. Передягаюся, і через кілька хвилин, як тільки збіглося зо дві сотні медведівчан, вирушаємо з трьома кулеметами балкою
У вид. 1934 р.: «в Київ».
Так у всіх прижитт. вид.
У вид. 1938 р.: «всіми».
