кров’ю, міцними нервами, гострим оком, довгим вухом і коротким язиком. Ми переконані, що ти легко справишся з цим ділом.
Андрій почухав бриту голову.
– От уже ніколи не думав, що доведеться в житті у поліцмайстра бавитися. Ну, та лихо його бери – спробуєм… Тільки ти, Гриб, не попадайся мені тоді в руки. Посажу на два тижні в холодну за те, що сідло у манастирі взяв та не привіз. Василь Чучупака встав із-за столу і підійшов до старенької Чучупачихи, яка під час наради смажила пампушки. На її доброму дрібному личку в цей час неначе було написано: «Не розберу я, дітки, що воно на світі діється, про що це балакаєте, та й не моє це бабське діло…» Отаман ніжно обняв стару за плечі.
– Ну, мамуню, тепер слово за вами…
– Зараз-зараз, дітки… Дам вам їсти. Господи, коли вже той спокій буде? Загинув вже один, а як, не дай Боже, ще котрого з вас уб’ють, то я вже й не переживу…
Старий Чучупака, який сидів на лежанці, задоволено погладжуючи довгу сиву бороду, неначе думав: «А то вже, дітки, вам видніше… Ви розумніші від мене старого… На те я вас бідував – а вчив… Робіть як знаєте – аби добре було, бо на вас всі села надію покладають…» Встав і, сходивши до комори, поставив на стіл пляшки з слив’яним самогоном. Стара почала подавати на стіл страву.
До хати зайшла дружина Петра Чучупаки, Ганна Ерестівна, з шестилітньою дочкою Лідою і, привітавшися, стала помагати матері. Ця надзвичайно симпатична інтеліґентна жінка була по батькові німка, по матері полька, виросла між українцями і тепер була щирою, відданою справі націоналісткою-українкою.
Маленька Ліда вилізла до батька на коліна й сміливо розглядала гостей. Почувши, що мене називають в розмові Залізняком, деякий час здивовано дивилася, а потім повернула в мій бік батькову голову:
– Батьку, це Залізняк?
– Залізняк, дочко.
– А чому він такий молодий?
– А який же він має бути?
– А скільки ж йому років було, як він на Умань ходив?
Це запитання, задане надзвичайно серіозним тоном, розвеселило всіх. Петро поставив дочку на лавку.
– Це вона з мамою «Кобзаря» начиталася… Ану, дочко, вжар нам що-небудь з «Кобзаря»!
– Ну то «Холодний Яр», добре?
– Дуже добре.
Мала, відважно жестикулюючи, продеклямувала вивчений за мамою вірш майже без помилок, замінивши тільки Нерона у Мирона. Коли вона дитячо-грізним голосом закінчила:
…І в день радості над вами
розпадеться кара,
і повіє новий огонь
з Холодного Яра! —
cлухачі улаштували їй правдиву овацію.
Після вечері майже вся компанія поїхала на виставу до Медведівки, край якої зливався з краєм Мельників. У вищій початковій школі була улаштована вечірка. Ставили «Степового гостя».
При вході до школи стояла варта з кулеметом. Мужчини у залі всі з зброєю. Перед виставою
