схвильованій дівчині руку.
– Добре, Палазю, не кажи тільки поки що про це нікому.
– Я не скажу.
Повертаючися, завважую, що за хатою Чучупаки, не дивлючись на холод, сидить на призьбі в одній блюзці Ганна Ерестівна, схиливши голову на коліна. Коло неї, сховавши личко в її плече, стоїть легко одягнена маленька Ліда. Відкликавши дядька Степана,[132] даю йому відповідну інструкцію. Потім завертаю за хату й сідаю коло Ганни Ерестівни.
Розуміючи, що Петро вже вичеркнений з листи живих, хоч ще жив, потішаю її, що ще не все пропало. Вона якийсь час слухає, не змінюючи пози, потім мовчки стає і, взявшися руками за голову, хитаючися іде через подвір’я на леваду. Ліда розгублено дивиться їй вслід і пригортається до мене:
– Батька большевики забрали… розстріляють. З болем притискаю її до грудей.
– Ні-ні, Лідусю! Не розстріляють… Ми вночі відіб’єм.
Вся стрепенувшися, впивається мені в очі заяснівшим поглядом.
– Я теж піду відбивати.
Від Чигирина доносилися гуки великого бою. Підвечір стихло. Зв’язок із Головківки привіз звістку, що червоні вибили Коцура з Чигирина і він відступив у Суботівський ліс.
Увечері збираємося на хуторі. Прийшов Ханенко, Гриб, Семен і Олекса Чучупаки, два кіннотчики з тих, що були на Кресельцях. Вияснюється, як все сталося. Червона кіннота несподівано виїхала з лісу перед самими Кресельцями. Побачивши осідланих коней і вартового козака, кинулася[133] оточувати лісничівку. Козак дав постріл. Вискочивши з хати, всі кинулися до коней. Василь Чучупака, сівши на Зірку, розігнав з ручного кулемета ворожу лаву з одного боку і кинувся нагору в корчі, крикнувши, щоб останні розбігалися не купою. Одночасно вискочили Пономаренко, Ханенко, Олекса та Семен Чучупаки і козаки. Петро Чучупака, Солонько і Гриб кинулися виводити своїх коней із стайні. Височенна Солонькова кобила зачепилася сідлом у дверях і притиснула разом й Солонька. Петро був у стайні. Гриб, покинувши коня, виліз поміж ногами кобили на двір в мент, коли на подвір’я в’їжджали ворожі кіннотчики, і вискочив на мого Абрека – який виніс його майже з рук, проніс під стрілами через розгублену ворожу лаву і за хвилину випередив тих, що вирвалися раніше.
Червоні кинулися здоганяти по корчах. Їх на скоку стримували отаман з люїса і дехто стрілами з карабінів. Вже на горі Зірка, почувши іржання ворожих коней, знатурилася і потягла назад до ворога. Отаман боровся з нею, аж поки його не оточили. Люїс, видно, затявся ще раніше. Допомогти йому ніхто не міг, бо, тікаючи, всі розсипалися і за кожним зокрема гналося чоловік 10–15. Побачивши, що втекти вже не вдасться, отаман пустив собі кулю в скрань з револьвера. Перед тим крикнув так, що чули останні:
«Готуй[134] нових борців, Холодний Яре!» Солонька і Петра Чучупаку піймали в стайні. Останні всі вирятувалися. Гриб прийшов із Зам’ятниці пішки, залишивши Абрека у селянина. Обмірковуємо положення. Запахло порохом…
Згинув восени 1920 р. в бою під Черкасами.
У вид. 1938 р.: «кинулися».
У вид. 1938 р. тут і далі: «готов», «готовте».
