склад нашими хлопцями. Цього я і приїхав. Довідатися, що у вас діється, та кількох хлопців ще взяти. Перед перенесенням повіту до Кам’янки маєм наказ збільшити міську міліцію. От поки тут нема що робити, бери кількох добрих хлопців з бурлаків та йди до нас за старшого міліціонера. Тебе в Кам’янці ніхто не знає.
– Як отаман відпустить, піду.
– Я з ним поговорю. Довго вже триматися не прийдеться. Весною щось викується, почнеться якийсь рух – тоді переб’єм повітове начальство, захопимо що вдасться зброї – і до Холодного Яру.
Звертаємо на лісову доріжку і лісом вибираємося на Мельничанські хутори.
Увечері відбулася нарада. Отаман згодився на «підсилення міліції» у Кам’янці. Хлопці з Чорнотою вночі від’їхали назад до Кам’янки.
Слідуючої ночі я з трьома козаками, з яких один добре знав розположення Кам’янки, добирався садами та городами до «управления милиции».
На варті коло дверей стояв донський козачок Андрюша. В коридорчику наладований максім. У приміщенні для міліціонерів на столі проти вікна – кольт. На підлозі – чотири скринки з ґранатами Мільса. В станку коло стіни – в зразковому порядку рушниці. На тапчанах спали й лежали одягнені «міліціонери» – самі наші хлопці. Міліціонери, які не знали таємниці кам’янської міліції, мали дозвіл мешкати на приватних мешканнях, хоч небажаних по настроях Чорнота із складу міліції видалив.
Телеграма про загибель Василя Чучупака, надрукована у «Вістях» Київського губревкому 27 березня 1920 р.
Відомості з газети «Комуніст» від 27 квітня 1920 р. Знайдено Едуардом Зубом.
Не дивлячися на пізню годину застаю у кабінеті Чорноту та начміла Леська-Лещенка. Знайомимося.
Лещенко – типовий чигиринець козацького крою. Сердечно вітається зо мною, та в очах його якась задума, неспокій. В розмові висловлює сподівання, що з весною червоних забере чорт з України. Відчувається, що він під цей час щиро бажає цього. Хлопець міцно засів між двома вогнями, не знаючи, з якого боку попечеться. Дипльоматично запитує, чи під час нападу червоних не знищені або не захоплені папери, що їх має Петро Чучупака[146] як начальник штабу. Розуміючи, про що йому йде, кажу, що всі папери штабу цілі і знаходяться у нового отамана. Це його, з одного боку, заспокоює (загубні для нього папірці не попали до червоних), з другого – пригнічує. (Життя його по-старому в руках холодноярського штабу.)
Пишу йому заяву про вступ на службу до міліції. До неї прикладаю документи на ім’я Валентина Сім’янціва. Ці (приватні) документи забув на кватирі під час переходу Запорізької групи через Матвіївку козак Богданівської кінної сотні, а господар, знайшовши, приніс до холодноярського штабу. До них доробили в штабі посвідку, що я служив добровольцем у Червоній армії та в наслідку контузії «петлюровською»[147] ґранатою звільнений лікарською комісією як нездібний до чинної військової служби.
Начміл поклав на заяві
У вид. 1934 і 1935 рр.: «які посідав Петро Чучупака».
У всіх прижитт. вид. «петлюровський» упереміж із «петлюрівський».
