хлопців-комсомольців, які вірні совітській владі, – але разом з тим на доброму рахунку у місцевих бандитів, які не знають про їх настрій. Для них маскування[153] непотрібне. Але як ви схочете безпосередньо зійтися з бандитами, то попереджую, що серед них є багато колишніх петлюрівців. Хто-небудь може знати, чи такий хорунжий був у тім полку. Зрештою, як у вас є документ, то хтось може знати підпис командира.
– Хорунжий такий був. Документ у мене правдивий. Було би тільки зле, якби знайшовся хтось з того полку або з сусідніх. Про це треба рознюхати заздалегідь.
– У хлопців довідаємося. Вони знають усіх.
«Товариша» це заспокоює, і він, набравши гумору, починає оповідати мені про свої минулі пригоди між «бандитами». Оповідає про сцени розстрілів у київській ЧК, в яких брав безпосередню участь, вихвалюючися[154] своєю сміливістю та жорстокістю. З цієї розмови видно, що розуму у хлопця небагато, але нахабної сміливости дійсно не бракує, доказом чого була ця «прогулька» зо мною до Холодного Яру. Каже, що походить з Києва, але говорить з виразами, яких уживають селяни на Чернигівщині.[155] Обійшовши полем Грушківку, йдемо лісом в напрямку Мотриного манастиря. Розпитує мене, чи в манастирі є тепер бандити. Висловлює бажання оглянути манастир, але я, не бажаючи гаяти[156] часу, відмовляю його. Не доходячи до манастиря, беремо напрямок на Мельничанські хутори.
Балакучість «товариша» зникла. Йшов задуманий, час до часу запитуючи, чи ще далеко. З наближенням до цілі ставав все сумніший. В задумі машинально обмацував і розправляв ковнір своєї блюзки. Коли я сказав, що лишилося йти не більш кілометра, став.
– Відпічнемо трохи.
Ліг горілиць на траву і якийсь час лежав мовчки, закривши очі руками. Коли я запропонував іти дальше, він підвівся на ліктеві і сумно подивився на мене:
– Знаєте, нам, певне, не пощаститься. У мене передчуття якесь недобре… чогось серце ниє…
– Дурниці. Я певний, що все буде добре.
– Бачте, я вірю в передчуття… У мене вже був такий випадок. Щоби був не вернувся, вже давно зігнив би. І от тепер таке саме почуття, як тоді. Знаєте, що? Краще вернемося, і я поїду до Чигирина на Олександрівку. Потім побачу, що робити. На всякий випадок дасте мені записку до кого-небудь із ваших хлопців.
Пробую ще вговорювати його, але він постановляє[157] таки вернутися і завертає по просіці назад. Плян завести його до хлопців і дещо випитати пропадав. Треба кінчати справу в лісі.
Побалакавши трохи про своє бажання перейти з міліції на службу до ЧК, пускаю його на крок вперед і витягаю свого кольта. Коли наблизив револьвер до його потилиці, готовлячися до стрілу, він нагло обернувся, доторкнувшись виском люфи. Натискаю язичок. Підкосившися, впав наперед, навзнак, широко розкинувши руки. Якийсь час дивлюся в його злякано-розкриті мертві очі. Передчуття не обдурило… Тільки не сказало, що небезпека була з ним, а не перед ним.
Забираю
У вид. 1934 і 1935 рр.: «це маскування».
У вид. 1938 р.: «вихвалюється».
Так у всіх прижитт. вид.
У вид. 1938 р.: «гаїти».
У вид. 1934 і 1935 рр.: «постановлює».
