href="#n_138" type="note">[138] вже правдива совітська влада: ревком, воєнкомат, ЧК, міліція, упродком і т. д. Для охорони її прибув караульний баталіон.
Очікуючи наступу на холодноярські села, опрацьовуємо плян операцій, за яким найменш потерпіли би села та збереглося би найбільш активних сил на весну. Місце отамана заняв його заступник Іван Деркач, старшина військового часу, син селянина із-під Жаботина.
За якийсь час одержуємо відомості, що червоні частини з-під Чигирина поспішно вирушили на південь. Для операцій проти тепер вже партизанського загону Коцура прибув із Знам’янки невеликий загін кінноти. Нашого району не зачіпали. Це не заспокоювало, а більше ще нервувало. Не можна було припустити, щоби большевики не орієнтувалися в положенні.
Повітова влада з Чигирина запроваджувала «советскую власть», дерла «развёрстку» в селах по той бік Чигирина. В наш бік виставляли міцні стежі з кулеметами, висилали часом з якимсь «невтральним» селянином (в порядку повинності) агітаційну большевицьку літературу, але ні один агітатор чи представник влади не відважувався показуватись дальше Суботова.
Вислані з літературою післанці влади, сміючися самі з своєї місії, здавали її сільським отаманам, які тепер називалися «начальниками самооборони», а ті роздавали папір селянам на кручення «собачих ніжок» з махорки. Межуючих з нами колись коцурівських сіл, які хоч і утратили свою організацію, та все-таки мали масу зброї, влада теж не зачіпала. Територіяльний вплив її в бік Херсонщини скоротив невеликий, але відважний партизанський загін Кобчика, що, з’явившись у степовій місцевости,[139] виловлював та розстрілював представників влади.
Повітова влада мала владу лише над самим Чигирином і кількома ближчими селами на південь. Оточена з трьох сторін притихнувшими ворожими селами, з яких кожне мало більше вояків, як чигиринський ґарнізон,[140] вона почувала себе далеко не спокійніше від нас.
Довідуємося, що комісарі, начальники та урядовці рідко якої ночі сплять спокійно. Не довіряючи населенню самого Чигирина, ночують озброєні в спільних помешканнях. Коло ревкому завжди стоять вартові підводи на випадок евакуації. Досить з’явитися чутці «Холодний Яр наступає», і влада вантажила на підводи свої пожитки.
Чигирин не був для нас небезпечним. Пильно стежимо за пересуванням військових частин на лінії Черкаси – Бобринська – Кам’янка.
Визволення Петра Чучупаки та Солонька з черкаської ЧК завалилося. Сильна група наших людей в Черкасах, підсилена ще кількома холодноярцями, маючи своїх людей в ЧК, пильно стежила за справою захоплених, вибираючи відповідний мент для нічного нападу на ЧК.
Несподівано кілька черкаських хлопців, які з тою групою не були зв’язані і про заміри її нічого не знали, зробили з тією ж самою[141] метою зле підготовлений напад з малими силами. Чекісти опам’яталися після вибуху кинутої в приміщення ЧК ґранати і напад відбили. Всі арештовані були негайно розстріляні.
У вид. 1934 і 1935 рр.: «який, з’явившися в степовій місцевости».
У всіх прижитт. вид. «гарнізон» упереміж із «ґарнізон».
У вид. 1934 і 1935 рр.: «тою самою».
