rel="nofollow" href="#pic_14.png"/>Брати Коцури (Свирид посередині; 1917–1920 рр.). Копію люб'язно надав Олександр Солодар.
Коли дійшла черга перевіряти цей ваґон, на дверях став кремезний матрос у формі, з револьвером в руці.
– Давай, давай дальше! Тут не пройдет номер – матросы едут!
«Старший міліціонер міського району» Йосип Оробко шарпнув двері.
– Винось мішки на плятформу!
Почувши такий наказ, «братішки», вхопивши револьвери та ґранати, вискочили з вагону.
Что?! Кого?! Да мы вас, так вашу растак… крысы тыловые! Кто за советскую власть кровь проливал?!
Чорнота підняв руку з револьвером.
– Взять на мушку!
Кільканадцять рушниць уставилося матросам в очі і груди.
– Сволота контрреволюційна! З бандитами боротися вас нема, спекулянти прокляті! Здать зброю, а то переб’єм, як собак!
Один матрос шарпнувся через лаву.
Я, братишки, сейчас телеграмму дам товарищу Троцкому! Мы октябрьскую революцию завоевали!!!
Та діставши від Оробка кольбою по голові, покотився на землю. Побачивши, що жарти погані, «братішки» здали зброю та стали виносити мішки. Любуємося з Чорнотою двома мавзерами та п’ятьма новенькими наганами. У Холодному Яру здадуться…
Від київського потягу підійшов хлопець в напівсільському-напівміському одягу.
– Добре справляєтеся, товариші! З цією сволотою – просто біда! У нас в Києві на тім тижні двох чекістів на стації вбили. Лічать, що як матроси Петроград брали, то вже можуть совітській власті по голові їздити. У вас в місті ЧК нема, здається?
– Немає. Самі справляємося.
– Якби ми всюди мали таку міліцію! А то до чорта контрреволюції у міліцію напхалося. Ви, товариш начальник, партійний?
Чорнота зміряв його поглядом:
– Комуніст. А вам що до того? Незнайомий перевів погляд на мене:
– Бачте, мені треба дещо з вами побалакати. Чи товариш теж член партії?
– Це наш комсомольський організатор. А в чому справа? Незнайомий «товариш» витягнув посвідку. Таємний уповноважнений київської губЧК по боротьбі з бандитизмом, їде в службовій справі до чигиринської уєздЧК.
– Бачте… мені треба особисто[151] висвітлити положення з бандитизмом в околиці Холодного Яру. Ви мусите знати місцевість і обставини. Чи мені краще їхати на Олександрівку, добратися до Чигирина, а потім вже туди, чи я міг би добратися до Чигирина через холодноярські села і по дорозі довідатися що треба. Може, ви деякі відомості мені дасьте?
– Ми дамо, звичайно, вам більше, як чигиринська ЧК, бо у них інформація ні к чорту!
– Про це мені і в Києві казали.
– Краще було би ще, якби ви самі розвідали. Тільки це небезпечно.
– У мене є документи, що я петлюрівець. Та я вже знаю, як з ними треба на випадок чого. Найгірше, що
У вид. 1934 і 1935 рр.: «персонально».
