Він гарний хлопчик, – вона гордо посміхнулася.
Невдовзі вони дісталися її будинку, і вона піднялася з речами на ліфті, доки він чекав її внизу. За мить вона повернулася, затримавшись рівно настільки, щоб причесатися і підфарбувати губи. Вона почувалася справжньою нечупарою поряд із цим чоловіком у бездоганному діловому костюмі. Дорогою до ресторану він пояснив, що відвідував клієнта в Мадриді і пробув там лише день. Сказав, що він адвокат, що спеціалізується на міжнародному захисті авторських прав і інтелектуальної власності. Він їздив до французького письменника, який проживає в Іспанії і є його давнім клієнтом. Шанталь, у свою чергу, зізналася, що вона сценаристка, пише сценарії для документального кіно та ігрових фільмів.
– Я подумав: ваше ім’я бринить, мов дзвін, – сказав він, коли вони прибули до ресторану і він попросив столик на терасі. Поряд із тим, де зазвичай сиділа вона з Жаном-Філіпом. Власник закладу впізнав її, а потім Ксав’є.
– Часто тут буваєте? – спитав той, коли вони сіли і він сховав дипломат під стіл. Вона кивнула. – Я теж. Можливо, ми бачили одне одного тут раніше.
Це й справді було можливим, і вона спитала себе, чи мав він рацію, що їхні шляхи повинні були перетнутися. Їй самій це здавалося не більш як приємним збігом.
За вечерею він спитав її про дітей, і вона розповіла, а потім він почав у подробицях розпитувати про її роботу. Він був знайомий з її фільмами і бачив кілька з них, у тому числі два документальні, нагороджені преміями, що неабияк вразили його. Він справляв враження дещо розслабленої, цікавої особистості, яка не зациклюється на собі й насолоджується її товариством. Вона теж розпитувала про його роботу. Він спитав, чи була вона заміжня, і вона відповіла, що овдовіла, коли діти були маленькі, і вдруге заміж так і не вийшла. А він сказав, що ніколи не був одружений. Зізнався, що жив із жінкою протягом сімох років, і торік вони розсталися.
– Нічого драматичного не сталося, ніякої трагедії. Вона не втекла від мене з моїм найкращим другом. Ми обоє надто тяжко працювали і, зрештою, розійшлися, кожен у свій бік. Коли ми почали набридати одне одному, то обоє погодилися, що настав час для змін. Ми досі добре ладнаємо. Просто наші стосунки вичерпалися.
– І ви були достатньо розумні, щоб збагнути це. Більшість людей – ні. Тримаються разом, роками ненавидячи одне одного.
– Я не хотів, щоб дійшло до цього, – тихо сказав він. – Так ми залишилися друзями. Усе вийшло якнайкраще. Вона зараз шалено закохана у хлопця, якого зустріла півроку тому. Гадаю, вони одружаться. Їй тридцять сім, і вона відчайдушно бажає дітей. У цьому завжди була найбільша різниця між нами. Не впевнений, що я вірю в шлюб, але цілком упевнений, що не хочу дітей.
– Одного дня ви можете передумати, – сказала вона материнським тоном, і він посміхнувся.
– Мені тридцять вісім, і я стверджую, що ніколи до сьогодні їх не хотів, і, ймовірно, ніколи вже не захочу. Я казав їй це із самого початку. Гадаю, вона вважала, що змусить мене передумати. Не вийшло. На той час, коли вона
