регіментаря: наглядали за забезпеченням козацького війська бойовими припасами, продовольством і фуражем, брали участь у судових засіданнях і проведенні судово-слідчих дій, супроводжували гетьмана під час виконання ним дипломатичних місій і самі здійснювали функції посланців. Восени 1722 р. гетьман Павло Полуботок запровадив почергове виконання бунчуковими товаришами повноважень асесорів Генерального військового суду.
Бунчуковий товариш Андрій Полуботок.
Невідомий художник.
А в 1736 р. Правління гетьманського уряду зобов’язало бунчукових товаришів групами в тринадцять осіб поперемінно по два місяці служити в Генеральній військовій канцелярії.
Під час військового походу бунчукові товариші перебували при гетьманові, виконуючи під началом генерального бунчужного функції особистої гетьманської лейб-гвардії. А ще за потреби призначались командирами великих військових підрозділів, комендантами фортець, форпостів чи порубіжних ліній.
За обсягом привілеїв і за своїм службовим і соціальним статусом бунчукові товариші прирівнювалися до полковників та генеральних старшин. І саме з числа бунчукових товаришів, починаючи вже з 30-х років XVIIІ ст., призначали на уряди полковників чи членів гетьманського уряду.
З цього часу належність до групи бунчукових товаришів обов’язково підтверджувалася спеціальним універсалом чи патентом гетьмана або Генеральної військової канцелярії.
А саме звання перетворюється у відповідний чин. У службовій ієрархії Гетьманату місце бунчукових товаришів було відразу після полковника перед полковою старшиною.
На час становлення інституту, тобто за гетьманування Скоропадського, загальна кількість бунчукових товаришів становила близько ста осіб. В останні роки правління Скоропадського спостерігається тенденція до збільшення кількості бунчукових, а за гетьманування Апостола їх загальне число подвоюється. Але після смерті Данила Апостола і аж до обрання на гетьманство Кирила Розумовського бачимо деяке скорочення числа бунчукових – до 120–150 осіб, а за переписом 1751 р. загальна кількість склала вже 214 товаришів[78].
Варто зауважити, що не існувало кількісних обмежень чи якихось пропорцій щодо розподілу бунчукових товаришів по полках. Навпаки, склалась дивна ситуація, коли в Ніжинському полку в 1730-х роках налічувалось майже півсотні бунчукових товаришів, а в Миргородському – жодного.
Хоч певна регіональна специфіка в такій диспропорції простежується доволі виразно – у північних полках, де, як уже зауважувалось, була значною частка шляхти, бунчукові товариші становили більшість. Так, окрім згаданого Ніжинського полку, де у компутах Генеральної військової канцелярії в 1730-і роки бачимо аж 48 таких осіб, у Стародубському їх було 24, а в Чернігівському – 21. На початку 1750-х років у Ніжинському
