середовища мали набагато розвинутіші соціальні шлюзи для підвищення статусу. І скажімо, якщо у випадку з Миргородським полком, де в середовищі полкових обозних нам вдалося виявити лише дві особи (Степан і Ярема Родзянки), які перед входженням до числа полкової старшини обіймали уряди сотників, то в Чернігівському полку фактично всі полкові обозні – або безпосередньо, або опосередковано, через інші полкові уряди – піднялись на другий в ієрархії полку щабель службової ієрархії саме з сотництва. Так, Микола Грембецький, перед тим як у 1698 р. посів уряд полкового обозного Чернігівського полку, упродовж 1689–1692 років сотникував у Ройській сотні, а згодом, упродовж 1692–1698 років, був полковим осавулом. Іван Сахновський, згаданий у документах під 1709 р. як полковий обозний, упродовж 1681–1696 років був сотником Кисилівської сотні. Василь Скоропадський, перед тим як в 1713–1721 роках перебратись на службу до Чернігова, упродовж 1697–1709 років урядував у Березнянській сотні. Його наступник на уряді обозного в 1722–1732 роках Гнат Сахновський – у Менській сотні (1696–1722); Федір Молявка – обозний у 1738–1747, а перед тим у 1729–1738 – Городнянський сотник. Зазначений у документах за 1769 р. як полковий обозний Яким Сахновський у 1739–1749 роках сотникував у Мені. Обозний у 1779–1781 роках Іван Бобир упродовж 1770–1779 років обіймав уряд сотника в Столинській сотні.
Не так очевидно, як у випадку з полковими обозними, але все ж доволі помітним є слід сотницької служби і в службових біографіях полкових суддів Чернігівського полку. Зокрема, чернігівський полковий, суддя Василь Болдаковський, перш ніж увійти до складу полкової старшини, сотникував у Білоуській сотні, Юрій Затиркевич – у Чернігівській полковій сотні, Василь Томара – спочатку у Вибильській, а згодом у Чернігівській полковій, Василь Канівський-Оболонський – у Сосницькій, Іван Мокрієвич – у Чернігівській полковій. А Слабинський сотник Іван Домонтович, маючи за плечима тільки досвід сотникування, у 1672 р. відразу ж обійняв уряд генерального судді. Не менш карколомним було і службове зростання Василя Дуніна-Борковського, котрий після сотникування у Вибильській і Чернігівській полковій сотні відразу ж перебрав до своїх рук пернач чернігівського полковника. Інший сотник Чернігівської полкової сотні у 1671–1672 рр. Леонтій Полуботок перемістився на уряд генерального бунчужного.
Полкові осавули в Чернігові також часто-густо мали за плечима досвід сотенного урядування. Так, із відомих на сьогодні дослідникам чернігівських полкових осавулів сотникували: уже згаданий раніше як полковий обозний Микола Грембецький (Ройська сотня), Степан Бутович (Седнієвська сотня), Федір Іванович Лисенко (Киселівська, згодом Березнянська сотня), Іван Бобир (Столинська сотня).
Відзначаючи помітну поширеність практики службового переміщення сотників до вищої полкової старшини, а відповідно й потенційного потужного авансу кар’єрного зростання для очільників сотень Чернігівського полку, можемо констатувати, що в силу невідомих нам причин
