Прокопович. Генеральними хорунжими стали батуринський сотник Григорій Карпович (Карпов) Коровка-Вольський, борзенські сотники Степан і Василь Забіли. Генеральним бунчужним, крім сотника Полуботка, також став сотник ніжинський Костянтин Голуб (Голубенко, Іванів).
Особливе місце в сотницькій когорті Гетьманату посідає Іван Самойлович. Переселившись разом із батьком-священиком із Правобережжя на Прилуччину, до Красного Колядина, він, будучи «в письмі козакорусском доволен, разумен, уроди краснои, добр и ко всім людем склонен и прихилен», спочатку посів уряд сотенного писаря, «занеже и писивал красно»[76], а згодом обійняв і сотництво – спочатку в Веприцькій сотні Гадяцького полку, а згодом був переведений до Красноколядинської сотні Прилуцького полку. І вже як сотник красноколядинський Самойлович очолював у походах козацькі відділи як наказний полковник[77], аби за деякий час (на сотництві пробув близько року) приміряти пернач охочекомонного полковника, а згодом прибрати до рук уряд чернігівського полковника, а по тому – генерального судді і, врешті-решт, уже влітку 1672 р., гетьмана Лівобережної України.
Гетьман Іван Самойлович.
Невідомий художник.
Причому, спостерігаючи за стрімким переходом Самойловича із середовища сотенної старшини до полкової, звертає на себе увагу факт відсутності видимих чинників непотизму, адже одружився попович не з донькою чи вдовою якогось впливового козацького старшини, що часто-густо торувало успішному нареченому шлях до стрімкого службового зростання, а з дочкою хоч і заможного, та все ж невпливового у середовищі вищої козацької старшини красноколядинського орендаря Івана Богатого. І вже завдяки надзвичайно успішній службовій кар’єрі зятя, сини Богатого – Захар і Костянтин (котрі користувались прізвищем Голуб) – зуміли піднятися в старшинській ієрархії Гетьманату. Щоправда, Іван Самойлович, крім вроджених розумових здібностей і набутого вміння «писивать красно», мав на початку своєї кар’єри доволі впливового покровителя – генерального писаря в уряді Івана Брюховецького, Степана Гречаного. І, як стверджував Самійло Величко, саме «за причиною» Гречаного Самойлович був поставлений гетьманом Брюховецьким спочатку сотником, а згодом і полковником.
Привілейовані верстви козацького стану: значні товариші, бунчукове і значкове товариства, військові товариші
Особливе місце в соціальному дисциплінуванні на полковому рівні мали особи, котрі належали до так званого «значного» товариства – заслужених у Війську Запорозькому козаків, що раніше обіймали старшинські уряди чи були реальними претендентами на їхнє обіймання в майбутньому, або ж – члени їхніх родин. У середині – другій половині XVII ст. побутувало декілька термінів на їхнє позначення: «товариш військовий», «товариш сотні», «товариш полковий», «заслужений товариш у Війську», «значний військовий товариш» тощо. Причому спершу чітко розрізнялися
