style="font-size:15px;"> Невідомий художник XVIIІ ст.
Сватами Данила Апостола були генеральний осавул Яків Жураковський, генеральний осавул, згодом генеральний обозний, Іван Ломиковський; генеральний обозний Василь Дунін-Борковський; прилуцький полковник Дмитро Горленко; генеральний суддя Василь Кочубей.
Можливо, приклади зі Скоропадськими й Апостолами є одними з найбільш показових, утім, вони далеко не винятки, а лише концентроване вираження універсального правила. Правила, згідно з яким практично вся вища козацька верства Гетьманату була тісно поєднана між собою сімейно-родинними зв’язками. Такий стан справ, з одного боку, сприяв консолідації елітної верстви, а з іншого – суттєво гальмував її розвиток, звужуючи можливості для кооптації до вищих владних ешелонів найбільш гідних і заслужених у Війську Запорозькому козаків. Зрозуміло, що формування олігархічного принципу доступу до влади суттєво зменшувало можливості козацького загалу впливати на владу в тій чи іншій її структурній частині.
Сотенна старшина: люди, династії, клани
Сотницькій корпорації ще більшою мірою, ніж полковникам, була притаманна тенденція успадкування влади від батька до сина. Тож у Гетьманаті сформувалось чимало сотницьких династій, які зберігали владу впродовж багатьох поколінь. Так, наприклад, у Борзненській сотні упродовж 1654–1773 років владу утримували Забіли, у Мглинській в 1669–1732 – Єсимонтовські, в Топальській в 1669–1782 – Рубці, в Лохвицькій в 1679–1727 – Гамалії, в Олишківській в 1680–1773 – Шрамченки, в Городиській в 1687–1766 – Петровські, в Ічнянській в 1687–1752 – Стороженки, в Срібнянській в 1688–1755 – Троцини, у Варвинській в 1689–1763 – Тарнавські, у Шептаківській в 1692–1777 – Манківські, в Дівицькій в 1694–1767 – Селецькі, в Хорольській в 1701–1760 – Родзянки, в Конотопській в 1707–1750 – Костенецькі, в Білоцерківській і Остап’євській сотнях Миргородського полку в 1676–1784 – Базилевські, в Яреській у 1730–1770 – Потапенки тощо.
В інших сотнях Гетьманату старшинам не вдалося фундувати настільки розгалужені династії, аби рід спромігся втримувати у своїх руках владу впродовж багатьох поколінь. Але й у них джерела фіксують чимало випадків передачі влади від батька сину. Скажімо, колишній чигиринський полковник Яків Корицький після того як перейшов з правого на лівий берег Дніпра, посів уряд опішнянського сотника, який згодом успішно передав сину Роману. Так само й інший представник високопоставленої старшини Правобережжя – колишній корсунський полковник Федір Кандиба, посівши на Лівобережжі уряд конотопського сотника, з часом передав його сину Андрію.
Козацьке весілля.
Художник Ю. Брандт.
Крім цих очевидних проявів непотизму, коли родинні зв’язки помітні вже з переліку прізвищ сотників, варто пам’ятати й про численні випадки не такого вже зримого прояву цієї тенденції, коли сотенний уряд переходив «у спадок» від діда до внука, а останній вже мав інше, батьківське, прізвище. Відомі й випадки, коли навіть за прізвищами батька й сина
