на теренах цих полків складаються принципово відмінні моделі управління, господарювання, структури поземельних відносин. У політичному плані Полтавський полк другої половини XVII – початку XVIIІ ст. являє собою якщо не взірцевий приклад розвитку військової демократії, коли практично кожні два-три роки товариство переобирає свою полкову старшину, то принаймні демонструє змагання різних старшинських груп за владу в полку, підпадаючи тим самим під визначення аристократично-олігархічної моделі влади. Натомість у Миргородському полку впродовж 75 років полковницький уряд перебуває в руках старшинської династії Апостолів, а посади полкової старшини та частково сотників посідають родичі чи клієнти Апостолів. Так само й у сфері поземельних відносин: якщо в Полтавському полку немає великих землевласників, а земельний фонд зосереджується в руках представників кількох старшинських груп, то на Миргородщині левова частка потрапляє в руки членів сім’ї Апостолів або їхніх родичів і кревних.
Регіональна специфіка неабияк впливала і на якісні показники соціального облаштування полків. Скажімо, в тому ж Полтавському або Миргородському, особливо в південних сотнях, співвідношення поміж козацьким і некозацьким населенням було на користь першого, що чудово видно при порівнянні цифр із аналогічними показниками північних і центральних полків. У середовищі некозацького населення південних полків впадає в око переважання мешканців вільних військових сіл у порівнянні з селянами, що перебували в підданстві.
Під час проведення переписів і ревізій (які з кінця 1710-х років проводились фактично на регулярній основі) соціальний поділ населення здійснювався насамперед за ознакою належності до товариства чи поспільства. Священнослужителі не підпадали ні під одну, ні під другу категорію. Козаки, у свою чергу, розподілялись за своєю причетністю до полкового і сотенного урядування, військових слуг і особливих службових категорій (наприклад, курінчиків), значних або заслужених козаків, а також за майновою спроможністю. В останньому випадку, як це було під час перепису 1718 р., цей поділ втілювався у виділення категорій «конних», «тяглих» і «піших», або ж «конних», «воли маючих», «піших» козаків – у переписних книгах 1721 р. Укладачі перепису 1732 р. виділяють козаків «ґрунтових», «малоґрунтових», «убогих» і «весьма убогих». Окремо виділяються козацькі двори, де живуть козацькі вдови, яких також розрізняють залежно від матеріальних статків.
В окрему групу відносять козацьких «підсусідків», «протекціантів». Крім того, із козацького загалу виділялися групи заможних товаришів, котрі «промислом купецьким бавяться», іноді їх своєю чергою ділили на більш і менш заможних.
При переписі поспільства маркувався водорозділ між категоріями власне посполитих (ратушних чи підданських) та міщан. Хоча далеко не завжди межа між посполитими і міщанами чітко проводилась. Міщани також входили в загальне число поспільства. При описі поспільства насамперед зауважувалось, чи належать вони до ратуші (тобто
