на характеристики вказаних цифр. По-перше, вони звичайні; самі по собі нічим не вирізняються. По-друге, вони асоціювались із нещасним випадком. Ба більше, у свідомості американців вони були тісно пов’язані з образом смерті від отрути. Але тисячі з-поміж них відреагували на щось таке в цих цифрах, що підвищило очікування виграшу. Що саме? Одну з відповідей пропонує наш попередній аналіз: оскільки про ці цифри говорили так багато, вони потрапили в центр уваги, а те, що перебуває в центрі уваги, ми наділяємо властивостями причини, тобто здатністю спонукати до певних дій.
Завдяки подальшим результатам лотерей з’ясувалося: усі, хто вважав, що ці цифри принесуть їм успіх, помилялися. Але я сумніваюся, що цей програш навчив їх уникати таких помилок узагалі. Схильність припускати, що причина перебуває в центрі уваги, надто сильно й автоматично проявляється в багатьох видах людського мислення.
Позбавлення життя
Уявіть собі, що ви сидите в кафе за чашкою кави. За столиком, який стоїть перед вами, чоловік і жінка обирають фільм для вечірнього перегляду. За кілька хвилин вони визначаються зі стрічкою і йдуть у кінотеатр. Коли пара прямує до виходу, ви помічаєте, що за наступним столиком увесь цей час сидів ваш друг. Він бачить вас, сідає поруч і зауважує стосовно розмови цієї пари: «У таких обговореннях рішення завжди проштовхує хтось один, чи не так?» Ви смієтесь і киваєте головою, бо теж це помітили: хоча чоловік намагався поводитися дипломатично, поза сумнівом, саме він визначив, який фільм вони переглядатимуть. Але цей випадок не здається вам смішним після того, як ваш друг відзначає: «Вона говорила приязно, але насправді вона тиснула, доки не домоглася свого».
Доктор Шеллі Тейлор, соціальний психолог Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA) знає, чому так сталося, що ви і ваш друг чули ту саму розмову, але зробили різні висновки щодо того, хто визначив остаточний результат. Причиною цього була незначна обставина, а саме ваше розташування щодо пари: ви могли спостерігати за розмовою через плече жінки, завдяки чому чоловік здавався помітнішим і впливовішим, а у вашого друга виникло протилежне враження. Тейлор і її колеги провели серію експериментів, у яких спостерігачі бачили й слухали розмови, прописані таким чином, щоб жоден учасник дискусії не говорив більше за інших. Дехто спостерігав із того місця, звідки було видно обличчя однієї зі сторін через плече іншої, а інші одночасно бачили обидва обличчя збоку. Після цього всіх спостерігачів попросили визначити, хто більше впливав на хід дискусії, на основі тону голосу, змісту й напрямку. Результат завжди був однаковий: того, чиє обличчя було краще видно, вважали активнішим.
Тейлор розповіла мені кумедну, але повчальну історію про те, як вона вперше переконалась у силі феномена «причина перебуває в центрі уваги». Під час підготовки першого дослідження вона попросила двох помічників відрепетирувати розмову, важливим аспектом якої було те, що кожен учасник брав у ній приблизно
