ворожіння, відігнувши його великий палець, я сказав: «Знаєш, я можу сказати, що ти дуже гнучкий чоловік». Після обох цих протилежних описів він на мить замислювався і погоджувався, що мої слова цілком відповідають дійсності.
Що ж відбувалося? Як мої тлумачення могли здаватися точними незалежно від того, що (у межах розумного) я описував? Критики паранормального пропонують стандартне пояснення: хіроманти, астрологи або френологи (люди, які вивчають опуклості черепа) описують настільки поширені характеристики – наприклад, упертість і гнучкість, – що майже кожен може виявити їх у собі. Без сумніву, ця думка слушна, але вона не повністю пояснює загадку. Якщо людям настільки легко помітити за собою схильність до впертості та гнучкості, то чи не мають ці протилежності врівноважувати одна одну після нетривалих роздумів? Коли я назвав власника будинку впертим чоловіком, чому він не заперечив мені тоді, усвідомлюючи свою гнучкість? Чому він помітив наявність лише тієї риси, яку я озвучив, у той момент, коли я її озвучив?
Не покус, а фокус
Відповідь пов’язана зі звичною операційною тенденцією, здатною кардинально змінити рішення людини. Скажімо, на вечірці я трохи відігнув ваш великий палець і, проаналізувавши його опір і вигин, повідомив, що ви «дуже вперта людина, яка не дозволяє, щоб її спрямовували в тому напрямку, у якому вона не хоче йти». Я б сфокусував вашу увагу на такій рисі, як упертість, і створив би психологічне русло, яке має на меті підтвердити мою правоту нечесним способом.
Ось як це працювало б: щоб перевірити, чи я маю рацію, ви б автоматично почали шукати в пам’яті ті випадки, коли поводилися вперто – лише такі випадки, – і ви майже гарантовано знайшли б такий випадок, адже непіддатливість тискові є поширеним особистісним недоліком. Якби ви й далі продовжили цей упереджений пошук, то знайшли б інші подібні приклади. Напевно, впізнавши себе й кліпнувши очима, ви б подивилися на мене й підтвердили мій здогад.
Тепер уявіть, що я назвав вас «дуже гнучкою людиною, яка, отримавши більше інформації, готова враховувати її й пристосовуватися до конкретних обставин». Цього разу я б зосередив вашу увагу на протилежному й створив би інше русло. Воно було б улаштовано таким чином, щоб ви пригадали випадки, коли радо сприймали зміни. Після цього настільки ж упередженого пошуку ви, імовірно, подивилися б на мене, заявивши, що мої слова про вашу фундаментальну гнучкість цілком відповідають дійсності.
Є причина, через яку ви схильні повестися на цей трюк. Вона має незграбну наукову назву «стратегія позитивного тесту». І полягає ось у чому: установлюючи ймовірність певної ситуації, люди радше шукають аргументи «за», аніж «проти»; підтвердження ідеї, а не її спростування. Легше зафіксувати наявність чогось, ніж його відсутність. Видатний автор детективів сер Артур Конан Дойл ураховував цю тенденцію під час створення абсолютно неординарного стилю мислення Шерлока Голмса. Незрівнянний Голмс завжди зосереджувався не тільки на тих речах, які відбулися, а й на тих, які
