носом.
Мелані похнюплено сидить перед ним.
– Голубонько моя, – каже він, – у тебе зараз складний період. Мені це відомо, і я не хочу ускладнювати ще більше. Але я мушу поговорити з тобою як учитель. У мене є моральні зобов’язання перед моїми студентами, перед кожним із них. Те, чим твій друг займається в університетському містечку, – це його власні справи. Але я не можу дозволити йому зривати мені заняття. Перекажи йому це від мене.
Щодо тебе самої: тобі слід приділяти більше часу своїй роботі. Тобі варто частіше навідуватися на заняття. А ще ти мусиш скласти тест, який пропустила.
Вона дивиться на нього зі зніяковінням і навіть потрясінням. «Ви самі ізолювали мене від решти, – здається, хоче сказати Мелані. – Ви змусили мене приховувати вашу таємницю. Я більше не просто студентка. Як ви можете так зі мною розмовляти?»
Коли вона озивається, голос такий приглушений, що він ледве чує її слова.
– Я не можу скласти тест, бо не прочитала того, що ви задавали.
Те, що йому хочеться сказати, не можна сказати, дотримуючись пристойності. Він може лише подати їй знак і сподіватися, що вона зрозуміє.
– Просто напиши тест, Мелані, як зробили всі інші. Неважливо, що ти не готувалася, головне – залишити його позаду. Призначмо дату. Як щодо наступного понеділка в обідню перерву? Ти матимеш можливість почитати на вихідних.
Мелані підіймає голову й кидає на нього зухвалий погляд. Вона або не зрозуміла, або відмовляється від запропонованої нагоди.
– У понеділок тут, у моєму кабінеті, – повторює він.
Вона підводиться й закидає ташечку на плече.
– Мелані, у мене є обов’язки. Хоча б зроби те, що я тобі пропоную. Не потрібно ускладнювати все ще більше.
Обов’язки: вона не вважає це слово гідним відповіді.
Увечері він повертається додому з концерту й зупиняється на світлофорі. Повз нього тарахкотить мотоцикл – срібний «Дукаті» з двома пасажирами в чорному одязі. Обоє в шоломах, проте він упізнає їх. Мелані на задньому сидінні широко розчепірює ноги й вигинає поперек. Він хтиво здригається. «Я був там!» – думає він. А потім мотоцикл зривається вперед і відносить її геть.
П’ять
У понеділок вона не прийшла писати тест. Натомість у поштовій скриньці він знаходить офіційний бланк з відмовою: «Студентка 7710 414SAM міс М. Ісаакс відмовляється від курсу КОМ 312. Відмова набуває чинності одразу».
Не минає й години, як до його кабінету телефонують.
– Професоре Лур’є? Маєте вільну хвилинку для розмови? Моє прізвище Ісаакс, я телефоную із Джорджа. Моя донька відвідує ваші заняття, ви знаєте її, Мелані.
– Так.
– Професоре, я хотів поцікавитися, чи не могли б ви нам допомогти. Мелані була такою гарною студенткою, а тепер каже, що хоче покинути навчання. Це стало для нас неабияким потрясіння.
– Не впевнений, що розумію вас.
