кажучи, через статеву слабкість. Цілковиту й перманентну.
– Ми будемо мати це на увазі, – кивнув інстигатор. – Поки що я просив би, аби ви не виїжджали з міста. Я схильний прикрити очі на скандал у кордегардії, там, зрештою, скандали стаються регулярно, пані стражниці легко піддаються емоціям. А оскільки Юліан… чи то пан Любисток за вас ручається, я впевнений, що й ваша справа в суді вирішиться успішно.
– Моя справа, – примружився відьмак, – це ніщо інше, як переслідування. Цькування, що походить з упередження та антипатії…
– Докази буде розглянуто, – відрізав інстигатор. – І на їхній підставі буде вчинено дії. Так хоче правосуддя. Те саме, завдяки якому ви перебуваєте на волі. На поруках, а тому умовно. І ви, пане з Рівії, повинні дотримуватися тих умов.
– Хто оплатив оце поручництво?
Ферран де Леттенхоф холодно відмовився розкрити інкогніто відьмакового добродія, попрощався й у супроводі пахолків попрямував у бік входу до суду. Любисток тільки того й чекав. Ледве вони покинули ринок і вийшли на вуличку, розкрив усе, що взнав:
– Справжня послідовність нещасливих збігів, друже Ґеральте. І гідних жалю інцидентів. А якщо йдеться про заставу, то сплатила її за тебе така собі Литта Нейд, яка серед своїх відома як Корал через колір помади, якою вона користується. Це чародійка, яка вислужується перед Белогуном, тутешнім корольком. Усі голову ламають, навіщо вона це зробила. Бо ніхто інший, як саме вона, і послала тебе за ґрати.
– Що?
– Я ж кажу. Це Корал на тебе донесла. Саме це нікого не здивувало, бо всім відомо, що чародії щодо тебе затялися. А тут раптом така сенсація: чародійка ні з того ні з сього виплачує заставу й дістає тебе з льоху, до якого тебе її стараннями й кинули. Ціле місто…
– Усім? Ціле місто? Що ти тут вигадуєш, Любистку?
– Я використовую метафори та перифрази. Не вдавай, що не знаєш ти ж мене, як облупленого… Зрозуміло, що не «ціле місто», а виключно деякі добре поінформовані серед тих, хто перебуває близько до урядових кіл.
– І ти, виходить, також є тим, хто нібито перебуває близько?
– Угадав. Ферран – це мій кузен, син брата мого батька. Я заявився сюди до нього з візитом як до родича. І довідався про твої проблеми. Відразу за тебе заступився, ти ж, правда, у цьому не сумніваєшся? Я ручався за твою чесність. Розповів про Йеннефер…
– Сердечно тобі дякую.
– Облиш той свій сарказм. Я мусив про неї розповісти, аби дати кузенові зрозуміти, що тутешня магічка оббріхує тебе й очорнює тебе через заздрість і ревнощі. Що всі ті звинувачення – фальшивка, що ти ніколи не принижуєшся до фінансових оборудок. У результаті мого заступництва Ферран де Леттенхоф, королівський інстигатор, найвищого рангу екзекутор закону, уже переконаний у твоїй невинності…
– Мені так не здалося, – заявив Ґеральт. – Навпаки. Відчував я, що він мені не довіряє. Ані в справі начебто зловживань, ані в справі зникнення
