все військо по шестеро людей у лаві. Було чутно молитви: воїни не боялися бойових ран, але води боялися. Коли надійшла їхня черга, Джахан і Чота рушили вперед, але тут їх зупинив субаші.[36]
– Тварина хай почекає. Вона занадто важка.
На допомогу їм прийшов Сінан:
– Ефенді, цей міст, якщо треба, витримає і п’ятдесят слонів.
Субаші задоволено пирхнув:
– Ну якщо ти так кажеш…
Тоді Сінан мовив Джаханові:
– Ходімо, я піду з вами.
І вони перейшли міст разом, ведучи за собою слона.
Щойно Сінан опинився на іншому березі, його одразу викликали. Він пішов швидше. Оскільки Джахану не було наказано залишитися, він пішов за ним, і Чота теж.
Попереду достойники сперечалися, що буде з мостом, коли військо піде назад. З виразів їхніх облич Джахан зрозумів, що суперечка вельми напружена. Лутфі-паша хотів поставити вежу для варти й приставити полк для нагляду за мостом, Великий візир і генерал-губернатор Румелії Софу Мехмет-паша були проти. Не в змозі дійти згоди, вони вирішили спитати будівничого.
– Панове, якщо ми збудуємо вежу, то вороги захоплять і міст, і вежу, – мовив Сінан. – І вони можуть влаштувати нам засідку з тилу.
– То що ти пропонуєш? – спитав Великий візир.
– Ми його власноруч зробили – власноруч і зруйнуємо, – відповів Сінан. – А повертаючись, можемо збудувати новий міст.
Лутфі-паша, який сподівався, що Сінан, котрого він сам відрекомендував дивану, буде йому коритися, розлютився:
– Боязгузе! Ти боїшся, що тебе залишать вартувати вежу!
Сінан зблід, але коли заговорив, мова його була спокійна:
– Панове, я яничар. Якщо султан накаже мені збудувати вежу і стерегти її, я виконаю наказ. Але ви хотіли знати мою думку, і я вам її щиро виклав.
Запала тиша, яку порушив генерал-губернатор:
– Ну от араби, наприклад, спалювали свої кораблі…
– Це не корабель, а ми – не якісь там бедуїни! – люто вигукнув Лутфі-паша, холодно зиркнувши на Сінана.
На тому нарада закінчилася, але рішення так і не було прийняте. Пізніше, увечері, султан, якому розповіли про суперечку, оголосив своє рішення. Вочевидь, думка Сінана здалася йому мудрішою, ніж думка Лутфі-паші. Міст належало зруйнувати.
Розвалити міст було простіше, ніж збудувати, як скоро виявив Джахан. Однак йому боляче було дивитися, що те каміння, яке вони так старанно вкладали одне за одним, тепер котиться на всі боки. Хлопчик пристрасно не погоджувався із Сінаном. Ну як він може радити зруйнувати цей міст? Чи їхній піт для нього нічого не значить?
Коли у Джахана випала нагода поговорити з Сінаном, він, затинаючись, почав:
– Ефенді, пробачте мені. Я не розумію, чому ми це робимо. Ми ж так старанно працювали.
– Наступного
Голова адміністративної одиниці (на кшталт області) в Османській імперії.
