дівчинка, не так обурюючись, як сміючись. – Поглянь на мене, погоничу!
Джахан тільки глипнув на неї – і потупився від сорому. У цю мить він побачив пустотливий блиск дівочих очей на округлому, як у її матері, обличчі. Міхрімах сказала:
– Ти, виявляється, дурніший, ніж я думала. Скажи, ти коли-небудь був на війні?
Джахан похитав головою. Із дерева поблизу каркнула ворона. Голосно, хрипко, ніби застерігаючи.
– От і я теж. Але мандрувала я більше, ніж моя шанована матінка. Навіть ніж мої шляхетні брати! Мій поважний батечко так мене любив, що брав із собою у різні краї. Ми лише удвох туди їхали, – і тут у її голос закрався смуток. – Але більше він мене з собою не бере. Каже: «Ти вже не дитина». Мене тепер треба тримати подалі від чужого ока. А брати мої вільні, мов перелітні пташки. От коли б я народилася хлопчиком!
Почувши це загадкове зауваження, Джахан чемно не підводив голови. Але його догідливість, здається, її дратувала.
– Ну поглянь на себе і поглянь на мене! Ти хлопець, але ти боїшся битви. А я дівчина, а мені страх як хочеться з батьком на війну. Коли б ми хоч на час могли помінятися місцями!
Того вечора, зібравши всю свою мужність, Джахан пішов до Головного білого євнуха. Він пояснив йому: Чота ще юний і не готовий битися. Джахан говорив і говорив, повторюючи те саме усоте, – не тому, що євнух його не розумів, а тому, що коли б замовк, то міг заплакати.
– А до чого ж його готувати? Хіба він не бойовий слон? – спитав Головний білий євнух. – Чи шах нас обманув?
– Звичайно, бойовий. Але він ще не вишколений. Він іще дечого боїться.
– Чого, наприклад?
Хлопчик тяжко ковтнув і сказав:
– Тигрів. Я помітив: щоразу, як рикає тигр, слон ховається. Не знаю чому, але…
– Коли так, то не переймайся, – пирхнув Гвоздичний Каміль-ага. – У Чорній Богданії тигри не водяться.
– У Чорній Богданії? – перепитав Джахан.
– Туди вирушає наше військо. А тепер геть з моїх очей і більше не турбуй мене такими дурницями!
Допоміг йому Олев, приборкувач левів. Він пояснив Джаханові, що коли вже наказ віддано, то його слід виконувати. За той час, який у них лишився, вони мають вишколити слона.
Якщо він боїться тигрів, то вони мають навчити його перемогти цей страх. Для цього Олев дістав тигрову шкуру – Аллах тільки знає, де. Потім він попросив Санґрама знайти вівцю – невинне створіння з порожніми карими очима. Удень вівцю випускали пастися, а вночі тримали у хліві. Тим часом Олев дав одному з кухарчуків маленьке барильце і наказав набрати туди крові, коли різатимуть курку.
Наступного ранку, коли Чота вийшов надвір, Олев попросив того-таки кухарчука начепити тигрову шкуру: її накинули хлопцеві на спину, підв’язавши під шиєю. Тоді Олев сказав йому, щоб він поповзав рачки навколо слона і при цьому гарчав та рикав.
– Переверни відро!
Коли хлопець так вчинив, слон краєм ока глянув на це дивне створіння. Наступного дня слон не отримав їжі, тільки воду. Йому нагострили
