прикмета. Це все він.
– Ви думаєте, це ми викликали бурю? Чи ви при своєму глузді? – вигукнув Джахан, але його слів не чути було за наріканням матросів. Його ніхто не послухав. Хлопчик безпорадно подивився на Ґураба.
– Ну чому ти нічого не робиш?
– А що я зроблю? – знизав той плечима. – Іди з капітаном поговори.
Джахан стрімголов помчав нагору. На палубі було справжнє пекло. Море нуртувало, здіймало хвилі, кидалося навсібіч. Мокрий і ошалілий, чіпляючись за поруччя, щоб не змило, Джахан ішов на хрипкий голос капітана. Схопивши за руку, став благати його спуститися у трюм і вгамувати матросів, доки ті не завдали шкоди слонові.
– Хлопці стривожені, – сказав капітан. – Вони не хочуть на борту білого слона. Не звинувачуй їх.
– То що, ви його за борт викинете?
Капітан глипнув на хлопця так, наче таке не спадало йому на думку.
– Ти можеш лишитися, – мовив він. – А тварину – геть.
– Я не допущу, щоби Чота втонув!
– Він уміє плавати.
– У таку негоду?! – закричав Джахан, ледь не плачучи. І тут у нього з’явилася нова думка, а разом з нею зажевріла надія: – А що скаже султан Сулейман, коли дізнається, що ви зробили з його подарунком?
– Краще гнів султана, ніж гнів моря.
– От ви кажете, що білий слон на борту – це погана прикмета. Але ж убити його – то ще гірша прикмета!
Жуючи вуса, капітан промовив:
– Я вам дам шлюпку. Тут неподалік є острів. У вас усе буде гаразд.
Шлюпку спустили на воду. Ґураб і Джахан великими очима дивилися на неї.
– Залазьте, – сказав капітан.
– Слухайте, до чого тут я? – обурився Ґураб. – Слон же не мій.
– Ну… – капітан звернувся до Джахана. – А ти?
Хлопчик не мав вибору – він просто погодився на те, що було вирішено замість нього. Він мовчки зійшов у шлюпку, на смерть переляканий.
– Мені подобається притча про пророка Сулеймана, – мовив капітан, і ще одна велика хвиля накотилася на палубу. – Двоє жінок сперечалися, хто з них матір дитини. Несправжня мати каже: розрубайте дитину навпіл. А рідна мати на це не погодилася. Отепер всім зрозуміло, хто тут справжній погонич, а хто – самозванець!
Чоту вивели на палубу; слон шаленів від страху, послизався на мокрих дошках. Після кількох спроб матроси припинили марну справу – і зіштовхнули його просто в море. Слон із пронизливим вереском полетів у воду. Вода, темна і скажена, проковтнула його, мов яєчну шкаралупу.
Коли Джахан закінчив свою розповідь, Міхрімах із жахом дивилася на нього. Вона запитала:
– А як же ви вижили?
– Нас винесло на острів. Там нас підібрав інший корабель, – відказав хлопчик. – Він називався «Бегемот».
Дівчина полегшено всміхнулася:
– А вони до слона
