стояв нерухомо, навіть не глянувши на погонича.
– Візьми цю палицю! – кричав тоді Джахан з іншого кутка, і слон слухняно розвертався до нього та виконував наказ.
Кілька разів хлопці мало не побилися. Але хай там що, а Чота слухався тільки Джахана, тож для зручності було вирішено взяти хлопчика на корабель, щоб він доплив зі слоном до Ґоа. Там слона переведуть на інше судно, котре доправить його до Стамбула, а Джахан повернеться до Аґри.
Вранці перед відплиттям Джахана відвела убік найстарша сестра. Вона поволі вдихнула і затамувала подих, не бажаючи відпускати ні повітря, ні свого брата.
– Ти їдеш, – промовила вона, наче це слід було оголосити.
– Я допоможу Чоті й повернуся разом із дядьком, – сказав Джахан, складаючи у торбину спечений сестрою хліб. – Я лише на кілька днів.
– Хто знає, чи довгий буде шлях, чи короткий. Цього ранку я себе питала: коли б мама була жива, що б вона тобі порадила? Я молилася, щоби Бог підказав мені відповідь, але не почула нічого…
Джахан не підводив голови. Він теж хотів знати, що б йому сказала мати, якби була жива. Він визирнув у двір і побачив слона, який так і сяяв усіма барвами веселки. Селяни розмалювали йому хобот яскравими фарбами, оздобили його попону блискітками. І коли хлопчик подивився на це, з його вуст злетіли слова:
– Будь добрий до тварини і до слабких – ось що вона б сказала.
Темні печальні очі сестри тепер заблищали:
– Правильно! Хоч що ти робиш, сказала б вона, не ображай нікого та не давай себе образити. Не будь ні кривдником, ні скривдженим.
Хмари над портом Ґоа котилися олив’яним небом під тим попутним вітром, на який моряки чекали кілька днів. Якір було піднято, вітрила напнуто, а за борт полетіли старі та подерті штани – аби прогнати невдачу. Ґураб убрався у вишивану куртку кольору сухого листя. Порівняно із Джаханом, загорнутим у лахміття, він виглядав просто як магараджа. Ґураб зміряв хлопчика сердитим поглядом і промовив:
– Пора тобі вже забратися з корабля. Ти тут більше не потрібен.
– Доки не відпливете, я нікуди не піду.
– Ах ти шмаркач! – вигукнув Ґураб.
Джахан штовхнув його. Ґураб, який такого не очікував, упав і забруднив куртку. Він підвівся й просичав:
– Зараз уб’ю!
Джахан легко ухилявся від ударів: захищатися він навчився ще з дядьком, котрий зараз, посміхаючись, спостерігав за бійкою. Вищий і старший Ґураб міг би добре нам’яти боки Джаханові, та не зробив цього. Він бачив у очах малого селюка шаленство, якусь крихку відчайдушність. Для Ґураба Чота – це просто слон, один із багатьох. А для Джахана він був особливий – його найближчий друг, його молочний брат.
– Щоб тебе чума взяла, – сплюнув Ґураб, але махати кулаками припинив.
Джахан, ще тремтячи, підійшов до Чоти. Він став поряд зі слоном, і печаль у його серці ще більше поглибилася. Він сказав:
– Прощавай,
