абсолютний халяль. Ви наказуєте мені замовкнути, але як же я можу мовчати, якщо моїми вустами говорить Бог?
Спустилися сутінки, небо багряним плащем накрило пагорби. Удалині миготів тьмяний вогник на судні, яке пропливало морем. Кричали чайки, б’ючись за шматок гнилого м’яса. Людям стало нудно, вони втомилися після цих напружених годин і вже не були такі збуджені. У них були незавершені справи, порожні животи, жінки, які чекали їхньої ласки. Поступово глядачі розходилися. Залишилися тільки прибічники звинуваченого: відданість була помітна з їхніх облич.
– Ми даємо тобі останню можливість, – мовив Великий муфтій. – Якщо ти визнаєш, що чинив блюзнірство проти Бога, і поклянешся більше не казати таких непристойностей, ми могли б тебе пробачити. То скажи мені, раз і назавжди – ти каєшся?
– У чому? – відказав Меджнун-шейх, рішуче розправивши плечі. – Я люблю свого Любого, а Він – мене. Хіба можна каятися у любові? Звичайно, людині є в чому каятися. У жадібності. Безжальності. Обмані. Але любов… про любов не слід шкодувати.
Джахан так хвилювався, що не помітив, як сильно потягнув за віжки Чоти. Слон видав невдоволений звук, який привернув загальну увагу.
– Оце створіння… – сказав Меджнун-шейх, дивлячись на Чоту із чимось подібним до захвату. – Чи не є воно свідченням краси та розмаїтості всесвіту? Погляньте, як у ньому відображається усе суще, хоча хтось скаже, що це просто тварина. Коли ми помираємо, наші душі переходять з одного тіла в інше. Отже, смерті немає. Ні раю, на який очікувати, ні пекла, якого страхатися. Я не мушу молитися п’ять разів на день і постити весь Рамадан. Адже для тих, хто здійнявся досить високо, правила простих людей небагато означають.
Запала тиша і перейшла у неприємне чекання. І Великий муфтій оголосив:
– Нехай усім буде відомо, що обвинуваченому давалася можливість усвідомити свої помилки. Він сам визначив свій кінець. На нього чекає смертна кара через три заходи сонця від цього часу. Усіх його послідовників буде заарештовано. Тих, хто покається у гріхах, помилуємо. А на решту чекає така сама доля, як і на обвинуваченого.
Джахан опустив погляд, він не міг далі на це дивитися. Здригнувся, коли знову почув про слона.
– Якщо дозволить Великий муфтій, я дещо запропоную, – мовив Ебуссууд-ефенді. – Як ви знаєте, стамбульці дуже люблять султанового білого слона. То, може, хай відступника розтопче цей звір? Такого ніхто не забуде!
Великий муфтій замислився:
– Такого ніколи раніше не робили…
– Панове, таку кару застосовують в індійському краї. Злодіїв, убивць і ґвалтівників часто розтоптує слон. Ця кара довела свою дієвість. То нехай же слон на нього наступить – і це буде наукою тим, хто має подібні думки!
На мить Великий муфтій замислився. І мовив:
– Не бачу перешкод.
І тут всі подивилися на Джахана та Чоту. Хлопчик відкрив рота, але спочатку, охоплений панікою, не міг нічого сказати. Його серце калатало. Урешті він зміг вимовити:
– Благаю вас, поважне духовенство! Чота ніколи не робив нічого подібного.
