прізвище, а то б я могла пирснути від сміху чи сказати щось дурне, коли вона називала себе. Вона сказала, що я можу прийти до них у будь-який зручний для мене час. Вони підлаштуються до мого розкладу. Чудово. Та чи почулося мені, що слово «розклад» вона вимовила якимось зневажливим тоном?
Я поїхала у Кантон машиною після того, як завезла Майлза до школи. Слід зізнатись, я нервувала. Мені здавалося, що всі дивляться на мене так, ніби я вчинила щось лихе.
Детектив Міні та детектив Фортас, який був значно молодший за напарницю, поставили мені серед інших ті самі питання, що й Шону. Вони передовсім хотіли з’ясувати, чи була Емілі нещасливою. Поки я говорила, детектив Фортас постійно перевіряв мобільний і двічі надіслав текстові повідомлення, які – я точно знала – аж ніяк не стосувалися мене.
Я сказала:
– Вона любила своє життя. Вона б ніколи такого не зробила. Послухайте, віддана дружина і мама зникла, а ви нічого не робите!
Чому лише я захищала свою подругу? Чому її чоловік не сказав того, що кажу я? Можливо, тому що Шон був з Британії. Він був надто ввічливий. Або він відчував, що тут не його країна. А моя.
– Ну добре, – сказав детектив Фортас таким тоном, ніби робить мені велику послугу. – Подивимось, що ми зможемо з’ясувати.
У вихідні детективи прийшли додому до Шона та Емілі й запитали, чи можуть вони оглянути будинок. На щастя, Нікі був зі мною – грав із Майлзом, – тому Шон їх пустив. Він сказав, що обшук був поверховий, обережний, вони поводились, як ріелтори або люди, які підшуковують собі новий будинок і придивляються до місця.
Вони попросили дати їм фотографії Емілі. Шон знайшов якісь світлини і передав їм. На щастя, він спершу зателефонував мені і я сказала не давати їм фото, де є Нікі. Він погодився, що це слушна ідея.
Власне кажучи, ми дали їм детальний опис Емілі – тату на зап’ястку, волосся, каблучка з діамантом та сапфіром. Я мало не розповіла про її парфуми. Це видавалося недоречним на допиті щодо зниклої людини. Лілеї? Бузок? Італійські черниці? Дякую за допомогу, мадам. Ми зателефонуємо в разі потреби.
Урешті й компанія Емілі вийшла зі своєї модної сплячки. Їхня тиша мене не дивувала. То ж Емілі була голосом «Денніс Найлон Інкорпорейтед», і без неї ніхто не знав, що казати.
Денніс Найлон – клубне прізвисько шефа Емілі, яке він отримав у сімдесятих. Виріс на вуличній панківській моді, щоб, урешті-решт, стати одним із найшикарніших та найдорожчих дизайнерів у світі. У своєму фірмовому унісекс-костюмі із завуженими штанами він з’явився у вечірніх новинах, щоб повідомити, що їхня компанія докладає всіх зусиль і всіляко підтримує детективів у тому, щоб з’ясувати, де перебуває Емілі Нельсон, їхня цінна співробітниця і дорогий друг. На ньому була краватка з логотипом компанії, що (як на мене) виглядало якось огидно. Але, можливо, цього більше ніхто не помітив.
Взагалі-то він сказав «з’ясувати, що сталося з Емілі Нельсон». Від
