кохали одне одного. Принаймні, наскільки я знала.
Можливо, ніхто з нас не вірив, що батько помер. Він багато подорожував, тож після того серцевого нападу на майданчику для гольфу, поблизу нашого будинку в околицях Цинциннаті, ще деякий час цілком можна було подумати, що він у відрядженні. Він був директором фармацевтичної компанії й відвідував конференції та зустрічі по всій країні.
Хай там як, насправді моя мама хотіла сказати ось що:
– Дивися, ось такий вигляд мав твій батько, коли йому було двадцять чотири. Того року ми одружилися.
Я визирнула у вікно.
Молодий чоловік на порозі був достоту як наречений на весільному фото моїх батьків.
Я ніколи досі його не бачила, і водночас мені видавалося, що я дивилася на нього щодня. Власне кажучи, так воно й було. Його фото стояло в рамці на нашому запилюженому піаніно.
Єдиною відмінністю було те, що незнайомець був у джинсових штанах і куртці замість білого смокінгу, а чорне волосся стильно підстрижене, а не зачесане назад у манері Елвіса, як на весільному фото мого тата.
Мама сказала:
– Запроси його.
Він був такий гарний, що я не могла не витріщатися на нього. Тато був вродливий, перш ніж постійні подорожі, надмір алкоголю та харчування в аеропортах далися взнаки.
Мама сказала молодому чоловікові:
– Не кажіть нічого. Просто стійте там.
Вона взяла з піаніно весільне фото і показала йому. Він витріщився на світлину. Здається, був у шоці. А тоді розсміявся. Ми всі розсміялися.
Він сказав:
– Що ж, напевне, тест ДНК можна не проводити.
Його звали Кріс. Він жив у Медісоні, штат Вісконсин. Мій тато був і його татом. Вони бачилися раз на півроку: батько прокладав маршрути так, щоб можна було навідатися у Вісконсин і побачитися з родиною – Крісом та його мамою.
Кріс побачив некролог у місцевій онлайн-газеті. Повідомлення про це з’явилося у нього в «Ґуґл алерт», що наштовхнуло мене на думку про те, що він хотів (бідолашний хлопчина) прослідкувати за моїм батьком. За своїм батьком. Його мати померла рік тому від серцевої недостатності. Звісно, Кріса в некролозі не згадали, а нас – так. А ще наш номер – тобто номер мого тата – був у телефонному довіднику.
Я довго не могла в’їхати в те, що цей гарячий хлопець був моїм зведеним братом. Усе ще сподівалася, що він якийсь далекий родич, просто схожий на тата.
Але є ще одна дивна деталь, яку я мушу додати: на той момент я була майже точною копією матері в такому ж віці. (Я досі схожа на неї, але вже не так, як колись.) Я була схожа на неї на весільному фото, а мій щойно віднайдений брат – на мого батька. І ось ми стоїмо там, щаслива пара молодят просто з верхівки весільного торта, клоновані й реанімовані двадцять років по тому. Що я можу сказати? Це було пікантно.
Я була в джинсах і футболці, але помітила, що стою так само, як мама на фотографії: лікті притиснуті до боків, руки складені на грудях, як лапки бурундука. Змусила
