покинувши його і не виходячи на зв’язок.
– Навпаки, – сказала офіцер Бланко. – У мене троє дітей, і повірте, інколи я просто мрію про те, як чудово було б узяти від них тайм-аут, поселитися в невеличкому спа-готелі деінде і присвятити трохи часу собі.
На хвилинку я замислилася, згадуючи про те, як багато разів чула подібні речі від мамусь у блозі. Та Емілі була не така. Як дати їм зрозуміти, що тут справді щось не так?
А тим часом копи опитували Шона, чи намагався він зв’язатися з друзями та родиною.
– Я її подруга, – сказала я. – Найкраща подруга. Саме мені вона сказала б, якби…
Сержант Моллой перебив мене:
– Родина? Близькі родичі?
– Її мама в Детройті, – сказав Шон. – Але я певен, що вона б не поїхала туди. Вони з матір’ю віддалилися одна від одної багато років тому.
Я була шокована. Емілі дала мені зрозуміти, що у них з матір’ю були хоча й не дуже близькі, але ніжні стосунки. Вона так співчувала, коли я розповідала їй про своїх батьків.
– Чому так? – запитала офіцер Бланко.
Як це взагалі стосувалося зникнення Емілі? Чи вони вважали, що їхні посвідчення та уніформа дають їм право ставити будь-які запитання?
– Моя дружина не любила про це говорити, – сказав Шон. – У них були проблеми в минулому, які вони так і не змогли розв’язати. У будь-якому випадку, у її нещасної матері маразм. Дружина запевняла, що мати навіть не завжди розуміє, хто вона і де. Вона то випадає з реальності, то повертається в неї. Вважає свого чоловіка, який уже десять років як помер, живим. Якби не її доглядальниця…
– Хай так, – сказала офіцер Бланко. – Коли у людей проблеми, вони часто повертаються в батьківський дім, у свою першу безпечну схованку.
– Я гарантую, що там її немає. Це не те місце, де вона почувалася безпечно. І взагалі, чому ви вирішили, що у неї проблеми?
Чи можливо було, що Шон бреше? Емілі ніколи не казала, що у матері проблеми зі здоров’ям. Єдине, про що вона казала, – що мати ненавиділа її родимку під оком і переконувала її видалити. Емілі опиралася – радше для того, щоб допекти матері, – але цей конфлікт призвів до того, що у неї на все життя залишився комплекс через цю чорну цятку.
І я завжди вважала, що ми розповідали одна одній усе.
Патрульні дуже поспішали вирватися звідси і скласти протокол. Чи, може, їм просто хотілося повернутись до своїх розваг у машині. Вони попросили повідомити їм, якщо про Емілі будуть якісь новини, і запевнили: якщо вона не з’явиться за день-два, з нами зв’яжуться детективи. День-два? Серйозно?
У двері знову подзвонили. Це був сержант Моллой.
– І ще одне, – сказав він, наче Пітер Фальк у серіалі про сержанта Коломбо.
Я мало не розсміялася.
– Сподіваюся, ви не плануєте більше поїздок до Європи найближчим часом, – сказав він Шону.
– Я буду тут, – холодно відповів Шон. – Тобто у себе вдома. Піклуватимуся про сина.
