мене. Високий вродливий чоловік із сильним квадратним підборіддям.
– Вітаю. Ви, мабуть, Джордж?
– Ні, сер. Я Бен.
– Шкода. – Він повернувся та знов підняв лук.
– А що, Бен не підходить?
Чоловік напнув тятиву.
– Двоє бронювали мій літак до Сан-Хуана. Мали сідати на невеличкому аеродромі близ Орея. – Він випустив стрілу, і та з пронизливим свистом полетіла до цілі. – Так ось одного з тих двох і звати Джордж. Думав, це ви. – Він узяв наступну стрілу.
Я підійшов ближче до нього та оглянув мішень. Щільніше за все вона була вибита навколо яблучка – вочевидь, старий чимало часу проводив тут з луком.
– Таланить же новачкам, – пожартував я.
Він осміхнувся та знов напнув тятиву.
– Тренуюся, коли чекаю на клієнтів. – Чоловік випустив третю стрілу, і та увійшла в ціль чітко між двома попередніми – навіть торкнулася їх.
Потім він причепив лук до спинки свого сидіння в літаку та пішов до мішені. Я рушив за ним.
– Хтось любить у вільний час ганяти маленький м’ячик по траві дорожезними металевими дрючками, – він витяг стріли, – а мені до вподоби рибальство та полювання.
Я зміряв оком його літак.
– Слухайте, а чи зміг би я переконати вас допомогти мені вшитися звідси сьогодні?
– Ви що, переховуєтеся від поліції? – глипнув він на мене спідлоба.
– Ні-ні, – всміхнувся я. – Просто дуже хочу додому.
– Та я і сам вже думав зачиняти ангар і бігти у тепле ліжечко до моєї дружини, – він кинув оком на годинник, а потім помітив у мене на пальці обручку. – Либонь, ви теж хочете того самого. Хіба що не з моєю дружиною, – легко розсміявся старий.
– Саме так, сер. Саме так.
– І що, де ж ваш дім?
– Флорида. Думав, може, ви допоможете мені вирватися з цієї грози, а вранці я вилечу першим рейсом у Флориду. То що, чи годен я переконати вас підкинути мене кудись на схід від Скелястих гір?
– Господи, та куди ж ви так поспішаєте?
– У мене за, – я зиркнув на годинника, – тринадцять годин сорок три хвилини операція на колінному суглобі, а потім ще дві з заміни кульшового суглоба.
Ґровер засміявся, витяг із кишені ганчірку та почав витирати руки.
– І що, боляче вам завтра буде?
– Ну, мені навряд чи. Я ж хірург.
Він визирнув за двері ангара в бік головного аеропорту.
– Що, великі пташки сьогодні вдома?
– Рейси скасували. Зламалась одна з машин для протильодової обробки.
– Вони в них постійно ламаються. Можливо. А може, з машинами насправді все гаразд, а причина у профспілці. І щодо ваших операцій – їх не можна перенести? Пам’ятаю, мені переносили, – він постукав кулаком собі по грудях, – із серцем іноді проблеми.
– Та мене й так тиждень не було – через конференцію. За скільки ми могли б домовитися?
Закінчивши
